Весь Володимир Сівкович

23 липня 2022 року Державне бюро розслідувань (ДБР) оголосило підозру у державній зраді екс-заступнику секретаря РНБО Володимиру Сівковичу та трьом співробітникам ФСБ РФ у шпигунстві.

5-а служба ФСБ РФ утворила злочинну організацію, яку очолив начальник 9 («українського») управління департаменту оперативної інформації 5-ої служби ФСБ Росії Ігор Чумаков, до складу входили співробітники ФСБ Олександр Чуліндін і Марина Тєрєнтьєва, які залучили до співробітництва Володимира Сівковича та ексначальника ГУ СБУ в Криму Олега Кулініча. Володимир Сівкович координував роботу по Україні, здійснюючи вплив на призначення в СБУ. Для прикриття використовувався “політичний офіс” у Москві.

У квітні 2023 року ДБР провели обшуки у 15-ти компаніях, які контролюються підозрюваним у державній зраді Володимиром Сівковичем, але, як вияснили журналісти “Економічної правди”, за тими обшуками нічого не послідувало, а компанії продовжили спокійно функціонувати. Зокрема, одна з компаній – “АРМА Моторс” – продовжила вигравати державні тендери на постачання автомобілів тим самим правоохоронним органам.

24 липня 2023 року журналістка BBC News Україна Оксана Тороп опублікувала статтю, в якій йдеться про те, що розслідування про державну зраду співробітників українських спецслужб рухаються вкрай повільно. Про долю цих розслідувань та безпосередньо Олега Кулініча, станом на кінець 2025 року, нічого достеменно не відомо.

Кар’єра Сівковича в КДБ СРСР

“Кар’єрна” біографія Володимира Сівковича починається більш ніж 35 років тому. Тому, доводиться шукати офлайнові джерела інформації. Як, наприклад, примірник “Газети “2000” від 24 жовтня 2002 року, в якій Володимир Сівкович у своєму власному інтерв’ю розповідав про своє життя.

Окремі джерела, які частково передрукували текст цього інтерв’ю, пишуть, що за власними словами Сівковича “После училища связи имени Калинина, а я закончил инженерный факультет, уехал в Ереван начальником Центра космической связи. Потом отправили в Москву в школу КГБ, а затем вернулся в Армению. Быстро рос по должностям… Когда началась местная война, я считался уже в числе основных руководителей Комитета в республике.”

Біографія Сівковича дійсно говорить про те, що в 1982 році він закінчив Київське вище військове училище зв’язку  ім М. І. Калініна за спеціальністю “радіоінженер”, після чого був направлений на службу в Закавказзя, де 1983 року перейшов в КДБ.

Далі Сівкович говорить, що продовжував свою службу у Західній групі військ (ЗГВ) у Німецькій Демократичній Республіці, де займався контррозвідувальними операціями та активними заходами проти спецслужб ФРН, США та Франції.

Окремі екс-службовці радянських спецслужб говорять що в кінці 80-х років представники КДБ у НДР здебільшого опікувалися питаннями стану радянського майна, яке знаходилося на території Німеччини. Звичайно, не існує можливостей достеменно довідатися про процеси розкрадання нерухомості, вмісту складів, а, подекуди, і зброї, в період розвалу СРСР (1990-1991 роки). За різними оцінками, остаточна вартість радянського військового майна на території Німеччини, станом на 1991 рік оцінювалася в суму від 8 до 30 мільярдів західнонімецьких марок. Ласий шматок для жвавих комбінаторів. У віці 31 року він полишає службу в КДБ та повертається в Україну.

Від КДБ до бізнесу – “МФС”

Одразу після того, як Володимир Сівкович освоївся в Києві, він починає масштабну та інтенсивну бізнес-діяльність. 12 жовтня 1992 року Подільською районною адміністрацією міста Києва зареєстровано акціонерну компанію “М.Ф.С.” (MFS) під номером 0089-1175.

Закон України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” було прийнято аж 15 травня 2003 р. Тому, у відкритому доступі не існує жодної інформації про цю юридичну особу, оскільки вона була ліквідована згідно з ухвалою Арбітражного суду м. Києва (нині Господарський суд м. Києва) за номером 17/19 від 27.12.1999 року за позовом ДПІ у Подільському районі м. Києва до акціонерної компанії “М.Ф.С.”, очевидно, поданого, у зв’язку з заборгованістю компанії зі сплати податків. Суддя Отрюх Борис Валентинович ухвалив затвердити ліквідаційний баланс “М.Ф.С.” від 06.11.1998 та виключити компанію з державного реєстру.

Інформаційні довідки та копії документів свідчать про склад акціонерів компанії “М.Ф.С.”, а також про те, що посаду керівника компанії з 1992 по 1996 займав Володимир Сівкович. Останнє підтверджується офіційними біографічними довідками Сівковича, в тому числі і на сайті Центрвиборчкому.

До складу співзасновників компанії входили наступні особи:

• Чередніченко Сергій Анатолійович;
• Терженель Оксана Миколаївна;
• Смолка Олександр Анатолійович;
• Притика Олександр Якович;
• Ганаєвич Олександр Анатолійович;
• Мариненко Олег Ігорович;
• Сидоренко Олексій Святославович;
• Осипенко Петро Миколайович;
• Хмель Анатолій Олексійович;
• Болобан Всеволод Вікторович;
• Сидоренко Ігор Васильович.

У документах, які вдалося знайти, йдеться про те, що компанія займалася інвестуванням у виробничі та наукові програми, проведенням науково-дослідних, конструкторських та технологічних робіт, та, навіть, наданням медичних послуг та дослідженнями в медичній сфері.

Сівкович очолював компанію з грудня 1992 по серпень 1996, після чого його на посаді змінив Оліфір Олег Володимирович.

У 1990-х було створено ще одне акціонерне товариство, яке так само носило скорочену назву “М.Ф.С.” (“Міжрегіональний фондовий союз”, 24917996). До складу бенефіціарів компанії увійшло ряд українських банків, щоб здійснювати діяльність в сфері утримання цінних паперів та інших активів. Документальних підтверджень зв’язку між двома компаніями з однаковою назвою – ліквідованим у 1999-му “М.Ф.С.”, яке очолював Сівкович, та “М.Ф.С.”, створеним у жовтні 1995 року – знайти не вдалося. Однак, в певний момент ВАТ “Міжрегіональний фондовий союз” отримало контроль над частиною майнового комплексу міжнародного аеропорту міста Запоріжжя за адресою вул. Блакитна, 4. Пізніше, будівля та земельна ділянка за цією адресою перейшли у власність новоствореної “Авіакомпанії “Константа”, яка належала кільком офшорним компаніям, пов’язаним з Костянтином Григоришиним. Саме оборудки з цим майновим комплексом можуть пов’язувати “Міжрегіональний фондовий союз” з діяльністю Володимира Сівковича, який міг, за наявними даними, фасилітувати купівлю Григоришиним авіакомпанії з приватними літаками та аеропортовою інфраструктурою.

Олег Сляднєв – партнер Володимира Сівковича

Майже одночасно з появою акціонерної компанії “М.Ф.С.”, до якої міг мати відношення особисто Володимир Сівкович, з’являється закрите акціонерне товариство “Авіакомпанія “Віта”. Згідно з відомостями сервісу “Youcontrol”, власником “Авіакомпанії “Віта” була панамська офшорка “DERTALEN CORPORATION”, яку у вересні 1996 року змінила акціонерна компанія “М.Ф.С.”

11 листопада 1996 року замість “М.Ф.С.” акціонерами стали Сівкович Володимир Леонідович та Сляднєв Олег Всеволодович. Партнер Сівковича по авіабізнесу Олег Сляднєв виявився дуже цікавою фігурою. Його біографія є менш відомою ніж його партнера, але не менш насиченою і багатою. Сляднєв, нібито, закінчив Харківське військове училище тилу.

Олег Всеволодович Сляднєв офіційно увійшов до співзасновників “Авіакомпанії “Віта” у вересні 1996 року. Крім авіакомпанії, за даними сервісу “Youcontrol”, він очолював та контролював харківське приватне підприємство “Олег” (14104134, зареєстроване у Харкові), що займалося торгівлею. З 1994 року приватне підприємство “Олег” разом з угорською компанією “Томтекс ЛТД” стає співзасновником українсько-угорської юрособи “Олвест”, яку Сляднєв очолював з 2002 року.

У 1998 році Сляднєв балотується в народні депутати по одномандатному виборчому округ № 181 (Зміївський район Харківської області). У своїй автобіографії, поданій до ЦВК, він вказує, що народився 1960 року, має вищу освіту, проживає в м. Харкові та є президентом українсько-угорського підприємства “Олвест”. На цих же виборах Сівкович одночасно балотується від 92-го виборчого округу. 

Окрім “Авіакомпанії “Віта”, ПП “Олег” та українсько-угорського підприємства “Олвест”, Сляднєв з 2001 року входить до складу співзасновників ТОВ “Союз-трейд” (31559315), а також певний час є його директором. З 2006 року він є співвласником компанії “Віта-ОКС” (філії “Авіакомпанії “Віта”). У 2007 році Сляднєв входить до складу співзасновників та керівників ТОВ “Науково-дослідний та технічний центр “Ротор” (19499574) разом з Олегом Уруським, який пізніше був призначений на посаду міністра стратегічних галузей промисловості.

Пізніше Олег Сляднєв став одним з бенефіціарів та керівником ще одного харківського підприємства ТОВ “Союз-трейд” (31559315). У 2004 році, українське видання “Деловая неделя” писало, що “Союз-трейд” пов’язаний з російською компанією ООО “Аерокомп” (7730149694). До речі, особа на ім’я Сляднєв Олег Всеволодович фігурувала і серед засновників цієї російської компанії, яка функціонувала увесь той час, коли Сляднєв, фактично, керує авіабудівною галуззю України. У 2004 році Сляднєв, буцімто, захистив кандидатську дисертацію “Управління проектами створення модифікацій пасажирських та транспортних літаків в умовах ринкової економіки”.

“Союз-трейд”, нібито, володів пакетом акцій Харківського тракторного заводу (ХТЗ) у розмірі 22,48%. За даними керівництва ХТЗ, ця компанія раніше була обрана дилером-дистриб’ютором харківського підприємства по Росії, але у 2003 зірвала контракт на поставку в РФ 1000 тракторів ХТЗ, за що була піддана серйозній критиці з боку дирекції заводу, після чого з неї були зняті дистриб’юторські повноваження. Частку ХТЗ у квітні 2004 року придбав “Укрсиббанк”, який, на той момент, належав Олександру Ярославському.

У 2005-му році Сляднєв починає фігурувати в медіа як перший заступник генерального директора державної літакобудівної корпорації “Національне об’єднання “Антонов”. А також, як один з радників віце-прем’єр-міністра Анатолія Кінаха, який дуже прискіпливо та цілеспрямовано критикує тодішнє керівництво Харківського авіабудівного заводу (ХАЗ, нині – ХДАВП) – Павла Науменка. 17 липня 2005 року в ефірі програми “Час пік” на 5 каналі Олег Сляднєв публічно заявляє про зловживання керівників ХАЗ. Кілька медіа, в тому числі і сайт “Подробиці”, який належав ТОВ “Національні інформаційні системи” та був частиною телеканалу “Інтер”, підхоплюють цю новину та титрують Сляднєва як радника першого віце-прем’єр-міністра України, яким на той момент був Анатолій Кінах в першому уряді Юлії Тимошенко. Ще до цього ефіру, заяви Сляднєва про, буцімто, банкрутство ХАЗу ширяться українськими та російськими медіа.

За словами Сляднєва, він побачив в діяльності голови Харківського авіазаводу “побудову фінансової піраміди”. На той момент, ХАЗ очолював український авіаінженер Науменко Павло Олегович, який помер в січні 2023 року. З кінця 90-х років Павло Науменко безпосередньо брав  участь в організації серійного виробництва літаків Ан-140, Ан-74  та їх модифікацій, розроблених АНТК “Антонов”. Він був призначений директором ХАЗ у липні 2002 року, змінивши на цій посаді Анатолія Костянтиновичя М’ялицю, та очолив створення і виробництво модифікацій Ан-74, унікального літака, який виготовлявся тільки на ХАЗ.

Сляднєв стверджував, що голова Контрольно-ревізійної комісії Микола Сивульський надіслав Юлії Тимошенко листа від 17 травня 2005 року, в якому, нібито, були розкриті факти сумнівних фінансових операцій на ХАЗ. За словами Сляднєва, коли Олег Науменко очолив ХАЗ у 2002 році, то заборгованість підприємства становила близько 240 мільйонів гривень, а станом на травень 2005 року заборгованість становила, нібито, понад 1 мільярд. 

Сляднєв переконував, що борги формувалися сумнівно, наприклад, шляхом укладення контракту на постачання двигунів між ХАЗ та угорською фірмою “Івокер груп кфт.”, засновником якої була “Росток Груп Інтернешнл” (Делавер, США). Олег Сляднєв обурювався – навіщо купувати двигуни в Угорщині, якщо вони виробляються у Запоріжжі. Крім того, Сляднєв вказував, що ХАЗ дозволив собі брати кредити, тоді як за перший квартал 2005 року реалізував лише один літак. Це, за словами Сляднєва, свідчило про фінансовий крах підприємства. 

Через кілька місяців, в листопаді 2005 року, українське видання “Коментарі” з посиланням на “Главред”, повідомило, що Олег Сляднєв може отримати високу посаду в авіакорпорації “Антонов”. Про це писали і в російському “Комерсанті”. За словами джерела журналістів видання “Главред” в Міністерстві промислової політики України, Сляднєв мав тісні відносини з попереднім очільником ХАЗ Анатолієм М’ялицею, який 5 листопада 2005 року був призначений генеральним директором державної літакобудівної корпорації “Національне об’єднання “Антонов”, що була створена постановою Кабінету Міністрів від 14 липня 2005 р. на виконання указу Президента від 27 травня 2005 року.

10 листопада 2005 року на прес-конференції М’ялиця заявив, що корпорація “Антонов” не буде відповідати за борги ХАЗ. Очевидно це було сказано в контексті того, що рішенням української влади АНТК “Антонова”, завод “Авіант”, ХАЗ та “410-й завод” були об’єднані в одну корпорацію.  Сляднєв, нібито, допоміг передати “Газпрому” літак Ан-74, в обмін на енергоносії. Так чи інакше, а скандали навколо ХАЗ не припинялися ні на хвилину. В той же період Сляднєв стає заступником М’ялиці в “Антонов” і починає активно коментувати майбутнє українського авіабудування та підтримує ініціативу мінпромполітики передати контроль за усім авіабудуванням в одні руки. Не виключено, що Сляднєв та М’ялиця могли активно співпрацювати в період перебування М’ялиці на посаді спочатку заступника генерального директора, а потім гендиректора ХАЗ в період з 1994 по 2002 роки. Це саме той час, коли авіакомпанія “Вітаір” оперувала шістьма Ан-74, три з яких отримала прямо з заводу ХАЗ.

Поступившись посадою директора ХАЗ Науменку, М’ялиця був призначений на посаду міністра промислової політики в уряді Віктора Януковича, на якій пробув до січня 2004 року. Після перемоги “Помаранчевої революції”, М’ялиця став радником прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко. В той самий час, Сляднєв став радником першого віце-прем’єр-міністра Кінаха.

Звісно, 20 років потому дуже важко реально встановити, чи дійсно Сляднєв і М’ялиця мали домовленості, які могли б сприяти розвитку бізнесу Володимира Сівковича та його партнерів. Однак, так чи інакше, їхні спільні дії закінчилися успішно, і в квітні 2008 року Анатолій М’ялиця знову стає генеральним директором Харківського авіазаводу та полишає цю посаду аж після перемоги “Революції гідності” в 2015 році за нормами закону “Про очищення влади”. Тоді, новим генеральним директором стає Сунцов Ігор Павлович, якого вже у 2021 році оголосили в розшук, за розтрату коштів державного підприємства.

З усього видно, що ХАЗу ніколи не щастило, але його найдраматичніша історія ще попереду… Активна медіа-присутність Сляднєва у липні 2005 року не пройшла повз увагу, і через кілька днів після його виступу на телебаченні на окремих українських сайтах публікують своєрідний “відгук” на критику Сляднєва, в якому проливають світло на його біографію та розповідають про його досвід торгівлі тракторами харківського заводу “ХТЗ” з покупцями з Російської Федерації, а також про передачу одного літака Ан-74 “Газпрому” в обмін на постачання енергоносіїв.

У публікації фігурує інформація і про замах на життя Сляднєва в Москві, і про банкрутство українсько-угорської компанії “Олвест”, яке завдало значних збитків українським енергетичним підприємствам “Газ України” та “Нафтогаз”. Вже в лютому 2006 року журналіст видання “Дзеркало тижня” Роман Слобідський публікує матеріал, в якому стверджує, що корпорацією “Антонов” насправді керує не М’ялиця, а його підприємливий заступник – Сляднєв. Крім посилення своїх позицій в сфері авіабудування, Олег Сляднєв намагається увійти до великої політики. У 2002 та 2006 роках Сляднєв балотується до Верховної Ради України за списками блоку “Наша Україна” Віктора Ющенка, однак не проходить до парламенту.

Авіакомпанія “Віта”

З 1996 року Володимир Сівкович стає офіційним співзасновником ТОВ “Авіакомпанії “Віта” (19037603) разом зі своїм партнером Олегом Сляднєвим. Пізніше до складу бенефіціарів приєднується Цвєтков Володимир Вікторович, який разом зі своїм сином Цвєтковим Андрієм Володимировичем також входять до складу співзасновників компанії зі схожою назвою АТЗТ “Авіакомпанія “Вітааір” (21478473). Крім того, в складі бенефіціарів з’являлася також “ІСТМАУНТ ТРЕЙДІНГ ЛІМІТЕД” (EASTMOUNT TRADING LIMITED, 03940886, Велика Британія). Серед осіб, які здійснювали контроль над цією британською компанією, вказано лише українця Володимира Ісаченка (1959 року народження). Вірогідно, що це Ісаченко Володимир Борисович, який, згідно з даними сервісу “Youcontrol”, очолював “Авіакомпанію “Віта” з 2004 до 2019 року.

До цього компанію очолював Андрій Кукін, екс-співробітник військової контррозвідки СБУ, який до призначення директором в “Авіакомпанію “Віта” очолював Державне підприємство Міноборони України “Українська авіаційна транспортна компанія” (УАТК, 24964464) та державну компанію “Укрспецекспорт”.

Ісаченко засвітився також і в приватному підприємстві “Інвестлендкон” (32772571), яка, за даними “Youcontrol”, входить у фінансово-промислову групу Романа Реброва. Ряд компаній, що входять в групу мали серед своїх колишніх бенефіціарів Олександра Сівковича, старшого сина Володимира Сівковича. Британська офшорка “Істмаунт трейдінг лімітед” зустрічається поряд з іменами Олександра та Віктора Сівковичей в історичних даних наступних компаній:

• ТОВ “Віта-ДКД” (34716943, філія “Авіакомпанії “Віта”, яка нині входить до групи Романа Реброва);
• ТОВ “ДКД-04” (3192949, директором та засновником був Олександр Сівкович);
• ТОВ “Віта-ОКС” (34716791, філія “Авіакомпанії “Віта” до складу засновників якої входили Олег Сляднєв та Володимир Цвєтков);
• ТОВ “ПРО-ТВ” (32349000);
• ТОВ “Атемс Текнолоджис” (33996529, пов’язана з Романом Ребровим); 
• ТОВ “Інвестиційна незалежна група” (32708930, група Романа Реброва);
• ТОВ “Центр ембріональних тканин “Емселл” (21574461, група Романа Реброва);
• ТОВ “Офісний центр “Висока вежа” (33192954);
• ТОВ “Глобал проперті 24” (35016903, група Романа Реброва);
• ТОВ “Голден реаліті” (35017840, група Романа Реброва);
• ТОВ “Фінансова компанія управління активами” (35017877, група Романа Реброва);
• ТОВ “Торговий дім “Інтертрейдінг” (33347727, група Інтергалбуд);
• ТОВ “Юридичний консалтинговий центр” (30630517);
• ТОВ “Енерго-міст” (30782148);
• ТОВ “Енергетичний дім” (32709337, група Романа Реброва).

Крім того, директором ТОВ “Енергетичний дім” та ще ряду компаній був Провотар Олексій Анатолійович. Жінка на ім’я Провотар Світлана Леонідівна (з високою ймовірністю родичка останнього) була помічницею депутата Володимира Сівковича впродовж усіх трьох скликань, коли той був членом українського парламенту.

У 1998 році партнер Сівковича, Цвєтков Володимир Вікторович, стає засновником ще однієї компанії зі схожою назвою АТЗТ “Авіакомпанія “Вітаір” (21478473) оператора вантажних авіаперевезень, який спеціалізувався на використанні літаків Ан-74 та їх модифікацій.

В період з 1992 по 1995 роки “Вітаір” була оператором шістьох Ан-74, виготовлених Харківським авіаційним заводом (ХАЗ), який нині носить назву Харківського державного авіаційного виробничого підприємства (ХДАВП). До “Вітаір” вони потрапляли або одразу з заводу, або від КБ “Антонов”. Історія кожного з цих літаків є вкрай цікавою. Однак, тільки один з них повернувся в Україну.

На той час їх бортові і заводські номери були – 

• UR-74008 / 36547095900
• UR-74027 / 36547096920
• UR-74043 / 36547096923
• UR-74044 / 36547097936
• UR-74031 / 36547098961
• UR-74032 / 36547098962

Згодом ці літаки були передані російським та казахським компаніям. Однак, у вересні 2021 року, колишній борт UR-74008 повернувся до реєстрації в українській юрисдикції та отримав новий бортовий номер UR-UZN. Його експлуатантом стала ТОВ “Авіакомпанія “Константа”.

У 2005 році українська преса писала про те, що авіакомпанія “Вітаір”, що пов’язана з “Авіакомпанією “Віта” Сівковича, здійснювала аерофотозйомку для “Львівського облавтодору” (на суму близько 15,4 млн. грн.) та “Укрзалізниці” (на суму близько 50 млн. грн.). 

Тодішній міністр внутрішніх справ Юрій Луценко жалівся, що “50 мільйонів перераховано – а літаки навіть не злітали! Коли ми подивилися на засновників цієї фірми, яка отримала гроші, і разом із якими структурами вони створили інші компанії – стає зрозумілим, що весь цей шум спрямований на самозахист”, натякаючи на те, що оточення Віктора Януковича, програвши в період “Помаранчевої революції”, намагалося пояснити викриті оборудки політичними переслідуваннями.

Історію кожного з вищевказаних Ан-74 можна частково відстежити за фотографіями на, так званих, “спотерських порталах”, де любителі авіафотографії викладають знімки літаків в різних аеропортах світу. Так, наприклад, Ан-74 (UR-74032), який експлуатувався “Вітаір”, був переданий у 1996 році до “Газпромавіа”, яка володіла 14-ма літаками різних модифікацій Ан-74. А, з 2012 року цей літак експлуатується акціонерною компанією “UTair”, яка пофарбувала “ліврею” літака у символіку ООН та здійснює польоти у країнах Африки. Зокрема, в період з 2015 до 2019 років цей літак був сфотографований в аеропортах Центральноафриканської Республіки та Судану, де активно здійснює свою діяльність терористична група “Вагнера”.

З 2016 року в “Авіакомпанії “Віта” повністю змінюються акціонери, але не стиль роботи. Згодом, компанія потрапляє в скандал пов’язаний з незаконною забудовою в Києві. 

Костянтин Григоришин та Володимир Сівкович

Після втечі прем’єр-міністра України Павла Лазаренка, який відігравав для українсько-російського олігарха Костянтина Григоришина роль “даху”, під яким він здійснював успішний бізнес на території України, Григоришин почав активно шукати нових партнерів в політичній площині. Цей пошук виявився невдалим.

Через його фінансову підтримку партії “Яблуко”, яка не пройшла до парламенту на виборах, Григоришин наразився на потужний тиск з боку представників партії СДПУ(о) Григорія Суркіса та Віктора Медведчука. Цей тиск вилився у жорсткий підлаштований арешт співробітниками ГУБОЗ МВС України та проведення певного часу в камері.

Однак, обставини цього арешту, для вивчення біографії Володимира Сівковича є набагато більш цікавими, аніж доля самого Григоришина. Як повідомляли експерти Харківської правозахисної групи, приблизно біля 1-ї години ночі з 11-го на 12-те жовтня 2002 року біля ресторану “Егоїст” в центрі м. Києва “скоєно напад на народного депутата Сівковича Володимира Леонідовича, депутата Печерського району м. Києва журналіста Кудіна Андрія Вячеславовича та підприємця, громадянина Росії, президента спільного україно-російського підприємства “Енергостандарт груп” Григоришина Костянтин Іванович”.

“Нападниками” виявилися правоохоронці, які за командою свого керівництва витягли Григоришина з автомобіля Володимира Сівковича, де знаходився і Кудін, та затягли його до своєї автівки, де, буцімто, підкинули наркотики, пістолет і патрони. Доволі небагато медіа повідомили, що в той вечір Григоришин був в ресторані з двома чоловіками – Сивковичем та Кудіним. Більшість звернула увагу тільки на Сівковича, а – даремно, оскільки Сівковича, Кудіна та Григоришина могла об’єднувати тільки одна справа…

На своєму особистому сайті, Андрій Кудін повідомляє, що в період з 1995 по 2001 роки працював віце-президентом в “Авіакомпанії “Віта”, тобто, фактично, міг бути правою рукою Сівковича у його авіаційному бізнесі, який Сівкович починав разом з Олегом Сляднєвим.

За три з половиною роки до рокової зустрічі в ресторані “Егоїст”, у квітні 1999 року в рідному місті Костянтина Григоришина Запоріжжі, де він, фактично, почав своє сходження в українському бізнесі, засновують акціонерну компанію “Авіакомпанія “Константа” (20508143), яка отримує у свою власність будівлю за адресою вулиця Блакитна, 4 та земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:07:051:0427, на якій стоїть ця будівля. 

Ця будівля і земельна ділянка були частинами Міжнародного аеропорту Запоріжжя, оскільки знаходилися на його території та формально належали Державному департаменту авіаційного   транспорту   України (Укравіатранс), а після рішення про його розформування у 1999 році передані до Фонду державного майна України (ФДМУ).

Нагадаємо, саме в цей час, близький контакт Сівковича – Андрій Кукін очолює “Українську авіаційну транспортну компанію” (УАТК, 24964464) та її філію “Аеропорт Запоріжжя вантажний” (24969763).

За три з половиною місяці до рокової зустрічі з Григоришиним в київському ресторані “Егоїст”, 25 червня 2002 року до державного реєстру вноситься інформація про те, що контроль над 57,59% акцій ВАТ “Авіакомпанія “Константа” отримує вищезгадана ВАТ “МФС” (24917996). Ще 42,22% залишається у ФДМУ. Про ці цифри свідчить архівна інформація про утримувачів цінних паперів, розміщена на порталі Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку України (SMIDA).

Щоправда, у звітності за 2004 рік, розміщеній на тому самому порталі, можна побачити, що на ту саму дату – 25 червня 2002 року – склад акціонерів виглядав інакше: Фонд держмайна так само утримував 42,22% акцій, а замість ВАТ “МФС” з’явилися три офшорні компанії, які у відкритих джерелах пов’язують з Костянтином Григоришиним: Energy Standart Group (СН55010293, Switzerlend (Швейцарія) – 24,99%, GRIXTEX LTD (487886, BVI) – 7.801%, TECHNOLUX LTD (516743, BVI) – 24,8%.

Таким чином, ВАТ “Авіакомпанія “Константа” та аеропортова інфраструктура запорізького аеропорту, яка належала державі до 1999 року, опинилася під контролем компаній Костянтина Григоришина, а до 2009 року кіпрська “Energy Standard Projects Limited” (HE 24084), що належала йому ж – консолідувала в своїх руках 57,6% “Константи”. В той же період Володимир Сівкович активно коментує конфлікт Григоришина через частку власності у телеканалі “Інтер”.

Можна, звичайно, шукати будь-які пояснення зустрічі, що відбулася в ресторані “Егоїст”, але, враховуючи те, як завзято Володимир Сівкович та Андрій Кудін кинулися захищати Григоришина, можна зробити обгрунтоване припущення, що вони просто захищали свої інвестиції, після того, як організували приватизацію частини Міжнародного аеропорту Запоріжжя компаніям, близькими до російського олігарха.

У 1998-1999 роках металургійний бізнес Костянтина Григоришина, який він починав в Москві та запустив у рідному Запоріжжі, вже набув глобальних масштабів. Як будь-який пристойний олігарх він мав придбати собі пасажирський літак для особистих чартерних перельотів з аеропорту Запоріжжя. Першим таким літаком Григоришина був пасажирський Як-40. Однак, мати свій літак – ще не означає вільно ним користуватися і дешево обслуговувати. Тому, ймовірно, Григоришин був зацікавлений у сфері авіабізнесу, що й могло стати підставою його тісного спілкування з Сівковичем та Кудіним в ту злощасну ніч в київському ресторані “Егоїст” в 2002-му. Щоб здійснювати експлуатацію літаків, компанія має відповідати певним вимогам щодо її активів, експертизи та персоналу. Активів в аеропорту Запоріжжя було вдосталь. Однак, усі вони належали державі.

В 1998 році керівником Державного підприємства Міноборони “Українська авіаційна транспортна компанія” стає Андрій Кукін, який після звільнення з цієї посади в 2003-му очолює “Авіакомпанію “Віта”. З великою долею вірогідності можна припустити, що інтерес до інфраструктурного комплексу аеропорту Запоріжжя став зростати саме з того моменту, коли Андрій Кукін почав особисто розбиратися із “залишками” майна радянського Запорізького авіаційного загону.

Сервіс “Youcontrol” дає можливість ознайомитися з постановою суду, де вказано, що відповідно до довідки державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Запоріжжя від 05.05.2010 №6097 філія «Української авіаційної транспортної компанії “Аеропорт Запоріжжя Вантажний” перебуває на обліку у державній податковій інспекції у Шевченківському районі міста Запоріжжя як платник податків з 11.05.1998. Іншими словами, близька до Сівковича людина могла контролювати і повітряний флот вантажної авіації і наземну інфраструктуру, зокрема в рідному для Григоришина Запоріжжі, де і було створено “Авіакомпанію “Константа”, шляхом відчуження частини державного майна Запорізького аеропорту. Спочатку майно перейшло під контроль вищезгаданого ВАТ “МФС”.

А, потім, під контроль офшорних компаній Григоришина.

З 2011 року 99,8% “Константи” контролює григоришинська “ENERGY STANDARD PROJECTS LIMITED” (HE 24084), а в грудні 2016 року продає всю цю частку офшорній компанії “AP Holdings Limited”, яка є частиною “Aero-Pioneer Group”, до складу якої входять зареєстровані у різних юрисдикціях компанії: “AERO-PIONEER of AFRICA” (Уганда, Кенія, Занзібар), “Airgenium Inc.” (штат Делавер, США), “Aero-Pioneer DWC” та “AP Holdings Limited” зареєстровані в ОАЕ.

Компанія Данила Гетманцева “Юрімекс” хизується на своєму сайті, що здійснювала різнопланове юридичне супроводження “Константи” в період корпоративних змін. Так, співробітники Гетманцева забезпечували процедури legal due diligence, консалтингу та реалізації М&A української компанії, передачу корпоративних прав на компанію від кіпрських офшорок Григоришина еміратській офшорній компанії AP Holdings Limited, через процедуру “squeeze out” (витискання міноритарних власників).

До обслуговування “Константи” було долучено одразу декілька адвокатів, які працювали на Гетманцева. Так, наприклад, боротьбою з Головним управлінням Державної фіскальної служби у Запорізькій області, яке накладало певні штрафні санкції на “Константу” займалася Віта Леонідівна Форсюк (заступник керівника секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики), яка у 2023 році стала радником Голови НКЦПФР (наприклад, справа № 808/3502/17).

На сайті компанії “Jurimex” вказується, що Віта Форсюк була керівником практики податкового права в “Jurimex” і навіть стала адвокатом року у 2017-му. У 2021 році Віта Форсюк захистила дисертацію кандидата юридичних наук в Київському національному університеті імені Т.Шевченка на тему “Теоретичні проблеми реалізації принципів оподаткування”. Її науковим керівником у написанні цієї дисертації став її ж босс – Данило Гетманцев. Хоча, в сфері академічної доброчесності знайшлися б експерти, які б побачили в цьому конфлікт інтересів. Адже, Гетманцев здійснював керівництво роботою Форсюк і в сфері обслуговування клієнтів, і в сфері наукових пошуків. В подальшому Форсюк стала партнером Гетманцева у ключових бізнесах групи “Юрімекс”.

Що ж стосується роботи з боржниками, то на цьому напрямку компанію “Константа” представляв в судах інший адвокат “Jurimex” – Руслан Володимирович Мельниченко, який в 2015 році закінчив Київський національний університет імені Т.Шевченка та пішов працювати до Гетманцева на посаду старшого юриста практики міжнародної торгівлі та інвестування, отримавши пізніше право займатися адвокатською діяльністю від Ради адвокатів Вінницької області.

Від джерел відомо, що допомагала з юридичними питаннями керівництву “Константи” і вищезазначена Анна Антоненко. Ну, а Гетманцев, очевидно контролював весь процес (зокрема, і суди проти ДПС) як керівник юридичної компанії.

В листопаді 2018 року на сайті компанії “Юрімекс” Данило Гетманцев публікує своє інтерв’ю, в якому знову перелічує своїх клієнтів. Серед інших компаній він згадує і ті, які пов’язані з авіацією – зареєстровану в офшорній зоні ОАЕ “Expedition Aviation”, яку частково контролює Роман Мілешко, та “Мотор Січ”, генеральний директор якої Вячеслав Богуслаєв нещодавно втрапив у шпигунський скандал та звернувся з проханням включити його у списки обміну полонених.

Еміратська компанія “Expedition Aviation” є фактичним власником багатьох літаків, які експлуатує “Авіакомпанія “Константа”. На даний момент, Державний реєстр цивільних повітряних суден містить інформацію про 13 літаків “Антонов”, якими володіє “Expedition Aviation”, та 5 гелікоптерів-модифікацій моделі Мі-8, які експлуатуються українським ТОВ “H3Оперейшінс” (43682737), заснованоим у червні 2020-го року Романом Мілешко, який і є єдиним власником компанії.

У офіційних документах, які “Авіакомпанія “Константа” подавала до Департаменту транспорту США, вказано, що Роман Мілешко контролював 70% “Expedition Aviation” (ОАЕ) до 21 листопада 2019 року, коли його частка знизилася до 40%. Хто саме контролює цю еміратську компанію разом з Мілешком – не відомо.

Однак, і “Expedition Aviation”, і “Авіакомпанія “Константа” і “H3Оперейшінс” дуже активно набували літальні апарати. Так, в період 2021-2022 років до флоту “Авіакомпанії “Константа” додалося три борти Ан-74, які належать еміратський “AMIS FZE” та естонській “EKA Grupp Pvt LTD”.

Розділ “Авіація” на сайті компанії “Jurimex” якраз містить пояснення, що підлеглі Гетманцева здійснювали “підготовку, драфтинг, та комплексне супроводження низки правочинів щодо придбання та подальшої передачі у лізинг повітряних суден, супроводження погоджувальних процедур перед органами державної влади в сфері авіації України, Грузії, Об’єднаних Арабських Емірат, Афганістану”.

Тому, можна припустити, що коли Гетманцев у своєму інтерв’ю говорить про обслуговування компанії “Expedition Aviation”, то це означає придбання нових повітряних суден, надання їх в лізинг “Авіакомпанії “Константа” та офіційне отримання необхідних дозволів Державної авіаційної служби України.

Aero-Pioneer Group

“Обличчями” цієї групи компаній виступали Джастін Сазерленд (Justin Ryan Southerland – 14 жовтня 1978 року народження, паспорт США 548480838, jsoutherland@aero-pioneer.com) та Ендрю Літтл (Andrew Douglas Little – 3 квітня 1965 року народження, паспорт Канади HK274335). Ендрю Літтл багато років провів в країнах Східної Африки, де починав пілотом, який доставляє вантажі, а потім став масштабувати бізнес.

До складу керівництва компанією входив і Роман Мілешко, який в ряді джерел фігурував як директор “Aero-Pioneer Group” та як один з керівників компанії “World Aviation Business, Corp” (штат Флорида, США). А, на українських авіафорумах, датованих 2015-м роком, користувачі розповідали, що Мілешко шукав пілотів та членів екіпажів на літаки Ан-26 та Ан-32 для польотів в Могадішо та в регіоні Східної Африки.

У 2016 році американська неприбуткова організація “Глобальна фундація сил спеціальних операцій” (Global SOF Foundation) випустила свій бюлетень, в якому вказано, що  Роман Мілешко також є представником еміратської компанії “Expedition Aviation FZE”, яка надає послуги авіаційних транспортних перевезень, та названа “маленьким бізнес-партнером” Global SOF Foundation.

Сам Мілешко навіть долучався до Zoom-обговорень російської агресії проти України, які організовувала Global SOF Foundation. Сайт компанії “Expedition Aviation” не містить жодного імені, а номером телефону вказаним в бюлетені Global SOF Foundation (+380 63 561 37 00) користувалися особи з іменами Олексій Кривонос та Ярослав Шацький. Вказаний номер використовували також в оголошенні про продаж літака Ан-26.

Після отримання контролю над “Авіакомпанією “Константа”, нові власники прийняли рішення отримати акредитацію компанії при структурах ООН, щоб мати можливість надавати транспортні послуги для структур Організації Об’єднаних Націй та UNICEF, в тому числі – в країнах Африки.

А, в лютому 2018 року, “Константа” звернулася  до державних органів США з проханням про дозвіл на діяльність в американській юрисдикції та польоти до американських аеропортів. 

В поданих на розгляд документах, які є в нашому розпорядженні, вказувалося, що станом на лютий 2018 року 49% “Авіакомпанії “Константа” належать Роману Мілешку, ще 49% еміратській “AP Holdings Limited”, яка належала Раяну Саузерленду та Ендрю Літтлу, і ще 2% належало громадянину України Михайлу Моісеєнку.

Крім частки в “Авіакомпанії “Константа”, Роман Мілешко вказав, що має у своїй власності 70% еміратської офшорної компанії “Expedition Aviation FZE”. 21 листопада 2019 року ця частка була знижена до 40%. Хто саме володіє рештою 60% залишається невідомим.

Мілешко, також, контролює частку розміром 49% у грузинській компанії “Aero Expedition” (Тбілісі), та 74,3% в українській ТОВ “Інкомпас” (41481738), партнером в якій, ймовірно, був брат Романа – Валентин Вікторович Мілешко.

Що ж стосується грузинської компанії-близнючки “Aero Expedition”, то її співзасновником є громадянин Грузії Георгій Чиргадзе (Giorgi Chirgadze), який контролює 51% компанії та є її директором. Згідно даних грузинського реєстру юросіб, крім Чіргадзе та Мілешка до складу засновників компанії “Aero Expedition” (404506183, http://helicopters.ge/en/) раніше входила офшорна компанія “PINTA-C LTD” (1555292, BVI). Грузинська компанія здійснює пасажирські та вантажні перевезення гелікоптерами та катає усіх бажаючих в гори.

Літаки авіакомпанії “Константа”

Головним активом “Авіакомпанії “Константа” є дотримання усіх бюрократичних процедур, яких вимагає Державна авіаслужба України (ДАСУ), для того, щоб надавати дозволи на експлуатацію повітряних суден. Іншими словами, ключовою спроможністю “Константи” є правильно підготувати локументи, віднести їх правильним людям і отримати від них правильні підписи. Як ми розуміємо, в Україні цей процес є доволі багатогранним і породжує для усіх сторін цікаві можливості. З іншого боку, справжнім утримувачем активів є компанії, що мають право власності на літаки та передають ці літаки в лізинг “Авіакомпанії “Константа”. Станом на серпень 2023 року, в Державному реєстрі цивільних повітряних суден України (який, до слова, є одним з найбільш прозорих таких реєстрів в світі) міститься інформація про 12 повітряних суден, які мають необхідні ліцензії від ДАСУ, надані їх експлуатанту “Авіакомпанії “Константа”. Дев’ять з дванадцяти повітряних суден надані в лізинг “Константі” еміратською офшорною компанією “Expedition Aviation FZC” (Шарджа, ОАЕ), 40% якої контролює Мілешко.

Модель	Бортовийномер	Серійнийномер	Ріквипуску
Ан-26	UR-CEP	2208	1974
Ан-26Б	UR-UZC	120-08	1982
Ан-26Б-100	UR-UZE	142-05	1985
Ан-26Б-100	UR-UZG	112-03	1981
Ан-26Б-100	UR-UZL	122-03	1982
Ан-26-100	UR-UZA	59-01	1977
Ан-26-100	UR-UZF	58-06	1977
Ан-26-100	UR-UZJ	138-09	1984
Ан-26-100	UR-UZK	138-08	1984

Ще три повітряні судна – два Ан-74ТК-100 та один Ан-74Т-100 – з’явилися в авіапарку “Константи” впродовж 2020-2022 років, хоча раніше компанія не експлуатувала такі моделі.

Модель	Бортовийномер	Серійнийномер	Лізингодавець
Ан-74ТК-100	UR-UZO	365.470.70.655	EKA Grupp Pvt Ltd (Естонія)
Ан-74ТК-100	UR-UZP	47195014	EKA Grupp Pvt Ltd (Естонія)
Ан-74Т-100	UR-UZN	365.470.95.900	AMIS FZE (ОАЕ)

Згідно даних реєстру цивільних повітряних суден, Ан-74 з бортовим номером UR-UZN, який Роман Мілешко взяв у лізинг у еміратської компанії AMIS FZE, отримав реєстраційне посвідчення від ДАСУ 16.08.2021 (дійсне до 12.07.2026). Літак UR-UZO, який формально належить естонській компанії “EKA Grupp Pvt Ltd” отримав посвідчення за тиждень до повномасштабного вторгнення 17.02.2022 (дійсне до 31.12.25).  А, літак UR-UZP, що перебуває у власності тієї ж естонської компанії – 09.06.2022, коли вторгнення вже було в розпалі (дійсне до 31.12.2025), з березня 2021 року він експлуатувався казахською компанією “East Wing”, а до неї російськими “Уктус” та “Шар Інк”.

Власник двох Ан-74  з новими бортовими номерами UR-UZO та UR-UZP, що експлуатувалися російською компанією “Уктус” – естонська “EKA Grupp Pvt Ltd” (EE101514013, адреса Harju maakond, Tallinn, Lasnamäe linnaosa, Plasti tn 18, 13619), зареєстрована 01.02.2012, зі статутним капіталом всього 2500 євро. Її заснували дві особи, які вклали в підприємство по 1250 євро – Алєся Гой (Віноградова), 14 серпня 1980 року народження, та Вікторс Томішевс, 14 жовтня 1973 року народження (ймовірно, громадянин Латвії). Крім реєстраційних даних, про компанію немає у відкритих даних жодної інформації. Не відомо, чи компанія будь-коли займалася авіацією. Не відомо, звідки у компанії зі статутним капіталом 2500 євро гроші на два унікальні літаки Ан-74 та їхнє обслуговування?

Компанія AMIS FZE, що є власником третього Ан-74, що експлуатується “Константою” (бортовий номер UR-UZN, заводський номер 36547095900), зареєстрована у вільній економічній зоні міжнародного аеропорту Шарджа (ОАЕ).

Хоча про офіційних бенефіціарів AMIS FZE нічого не відомо, однак архівна копія сайту цієї компанії показує, що з 2016 року він ведеться російською мовою. А, відкриті дані сервісу ImportGenius показують, що AMIS FZE активно торгувала, як з українськими (ТОВ “Мотор Січ”, ТОВ “Стар-авіа”, ТОВ “Ротор Макс Інтернешнл”, Кременчуцький льотний коледж), так і з російськими (ООО “ХЕЛИСТАР”, ООО “АЭРОТЕХНИКСЕРВИС”, ООО “ПИКАТ”, ООО “АВИТЕЛ”, ЗАО “ФЛАЙ АВИА”) компаніями. 

Крім того, на урядовому порталі південноамериканської країни Перу вдалося знайти один цікавий документ.  “AMIS FZE” просила перуанську владу надати дозвіл на виконання авіаційно-транспортних послуг, в якому було відмовлено. В цьому документі фігурує ім’я представників еміратської компанії – Олексій Бобров, Олексій Пальчик та Александр Бурлака.

За збігом обставин, в Україні зареєстровано ТОВ “АМІС-ГРУП” (30450990), серед засновників якого з 2005 по 2010 роки, за даними “Youcontrol” було вказано Пальчика Олексія Івановича та Пальчик Ірину Миколаївну. Крім того, Пальчик Олексій Іванович також є серед співзасновників Виробничо-комерційного підприємства “Укравіаресурс” (30491981), де вказано, що його зареєстровано в смт. Гвардійське, Сімферопольського району, АР Крим.

Олексій Бобров, згаданий у перуанському документі, на своєму профілі в соціальній мережі LinkedIn, так само, вказав, що працював у ТОВ “АМІС-ГРУП”, зареєстрованій у Криму.

Цікаво, що у ліцензійних документах компанії “Expedition Aviation FZC” в ОАЕ, серед контактних даних вказана пошта kbobrova@aero-expedition.com. 

Журналістський розслідувальський проект “Наші гроші” у січні 2016 року встановив, що фірма Олексія Пальчика “Аміс-груп” брала участь у поставках військовій частині А1604 авіаційно-технічного майна, відреставрованого у підпільних цехах і з підробленими техпаспортами. Про це свідчить ухвала Печерського райсуду міста Києва від 29 грудня 2015 року. За даними слідства, більшу частину авіазапчастин без оформлення належних документів восени минулого року поставило ТОВ «Аміс Груп».

Пальчик Олексій Іванович, 29.01.1965 року народження, ще 22.03.2015 отримав російський паспорт за номером 3914 845759 у відділі УФМС Росії по Республіці Крим в Київському районі м. Сімферополь. Має номер телефону +79660291555, email: o.palchyk@gmail.com та aleksey.palchyk@gmail.com. 

Російська база відомостей про ідентифікаційні податкові номери підтверджує валідність виданого російського паспорту та номер ІПН – 910221106302, на який зареєстровані бенефіціарна участь Олексія Пальчика у російських підприємствах ООО “Хелистар”, ООО “Техноград”, ООО “Навикас”, ООО “Авасити”. 

Таким чином, принаймні один представник компанії, яка володіє літаком Ан-74, що експлуатується “Авіакомпанією “Константа” є колаборантом, який веде активний бізнес в Російській Федерації.

“Найбільша інвестиція” в українське авіабудування

Група компаній “Aero-Pioneer” купила “Авіакомпанію “Константа” у Костянтина Григоришина у 2016-му. А, в січні 2017 року вже надіслала українському виробнику літаків Ан-74, Харківському авіазаводу, інвестиційну пропозицію. Пропозиція від імені дубайської “Aero-Pioneer DWC” була надана “Укроборонпрому”, в структуру якого входив ХАЗ (він же ХДАВП). 

Підписанти повідомляють у своїй інвестиційній пропозиції, що “корпорація “Aero-Pioneer Group” складається з декількох дочірніх компаній, до яких, зокрема, належать ПАТ “Авіакомпанія “Константа”, “Airgenium Inc.”, “AP Holdings Ltd.”, “Aero-Foods International”.

Адвокатське об’єднання “Юрімекс” здійснювало юридичне обслуговування щонайменше двох компаній з цього списку – “Авіакомпанії “Константи” та “AP Holdings Ltd.” Зокрема, на сайті компанії “Юрімекс”, в розділі “Авіація” підлеглі Данила Гетманцева перелічують зміст своїх послуг:

• Проведення комплексного юридичного аудиту державного авіаційного підприємства України, розробка сценаріїв кооперації між клієнтом, інвестором та державним підприємством (спільна діяльність, ДПП, тощо) щодо виробництва літаків під державні гарантії, представництво та погодження проекту з профільними міністерствами Консалтинг клієнта щодо імпортозаміщення російських складових, а також внесення змін до конструкторської документації;
• Аналіз процедури банкрутства державного авіаційного виробничого підприємства, яке має велику заборгованість по виплаті заробітної плати та підготовка звіту щодо можливих моделей виведення державного підприємства з процедури банкрутства;
• Консультування та драфтинг правочинів щодо виробництва шести літаків АН-74 державним авіаційним підприємством України за рахунок давальницької сировини клієнта.

В цих трьох пунктах жодним чином не вказується на ХАЗ. Однак, враховуючи викладене, можна припустити, що в кожному з цих трьох пунктів йдеться саме про Харківський авіазавод, інвестиції якому пропонували партнери “Авіакомпанії “Константа”.

Так, наприклад, стосовно третього пункту про виробництво Ан-74 сумнівів немає, оскільки виробляє ці літаки одне підприємство у світі. Саме це підприємство знаходилося на межі банкрутства через величезні заборгованості по зарплаті, а тому і щодо другого пункту ці припущення мають усі підстави. Формулювання “Розробка сценаріїв кооперації між клієнтом, інвестором та державним підприємством” можуть свідчити про те, що драконівські умови для українського авіаційного підприємства з повним і необмеженим контролем за процесами з боку “інвесторів”, розробляли саме юристи “Юрімексу”.

Представники “Aero-Pioneer” пропонували надати фінансування до 150 мільйонів доларів на погашення боргів, відновлення виробництва та продажу літаків Ан-74. В обмін на це вони хотіли повний контролю над рішеннями правління, свого фінансового директора, який би мав право контролювати будь-які фінансові операції, та ексклюзивне право вирішувати питання продажів готових літаків чи їх комплектуючих.

Підписали таку “вигідну пропозицію”, нібито, генеральний директор “Aero-Pioneer Group” Хоссейн Мусаві та генеральний директор новоствореної компанії Oriole LTD, американський підприємець йорданського походження Набіл Баракат. Звідки взялися Oriole LTD, сам Набіл Баракат та такі масштабні амбіції, щодо отримання контролю над українським авіазаводом, було не дуже зрозуміло. Єдиною компанією групи інвесторів, що перебувала в Україні та представляла їх інтереси тут, була “Авіакомпанія “Константа”.

Через сім місяців після “інвестиційної пропозиції”, представники згаданої Oriole Capital Group похизувалися на своєму сайті, що були запрошені на обід з президентом України Петром Порошенком, який перебував з візитом у Нью-Йорку 20-21 вересня 2017 року, після зустрічі з президентом США. На тому самому сайті Хоссейн Мусаві та Набіль Баракат вже були представлені як керуючий партнер та голова компанії Oriole Capital Group відповідно.

Цікаво, що на профілі президента Порошенка в Facebook також є згадка про цей бізнес-ланч 21 вересня 2017 року. Однак, на наявних фотографіях встановити присутність представників компанії Oriole не видається можливим.

Чи були, чи не були “інвестори” на ланчі з Порошенком достеменно невідомо, але через деякий час після його повернення в Україну, вже 13 листопада 2017 року керівництво “Укроборонпрому” оголосило, що з Oriole Capital Group досягнуто домовленості щодо залучення 150 мільйонів доларів США на розвиток ХАЗ та будівництво літаків.

Одразу після цього OSINT-розслідувач Антон Павлушко опублікував на сайті розвідувальної спільноти “Informnapalm” свої сумніви стосовно спроможності Oriole Capital Group оперувати такими коштами, адже і сайт компанії, і її адреса говорили про те, що це може бути компанія-одноденка, що нагадувало історію з “іспанським лижним інструктором”.

До розголосу підключилися й інші журналісти, що стало підставою для оперативних пояснень з боку “Укроборонпрому”, що Oriole Capital Group – це всього лише “прокладка” створена спеціально під цей проект, за якою стоїть американська компанія Wamar Inc., що, нібито, належить американцю йорданського походження Набілу Баракату.

Про цю компанію також швидко знайшли багато цікавого, включаючи стару презентацію, де йдеться про те, що компанія працює одночасно в багатьох галузях промисловості від енергетики до страхування та має клієнтів в США і на Близькому Сходу. Серед клієнтів було згадано і російський “Аерофлот”.

Історія закінчилася класично для України. В вересні 2020 року президент Асоціації “Укравіапром”, голова правління АТ “ФЕД” (Харків) Віктор Попов, сказав у своєму інтерв’ю виданню “Укрінформ” наступне: “Від Oriole Capital Group авіазавод не отримав ні копійки. Це міжнародні фінансові авантюристи. Сенс цього кабального договору був яким? Ми, можливо, так і було написано, інвестуємо 150 млн, але ви протягом трьох років ні з ким більше не маєте ніяких справ. І повністю припинилися переговори з канадськими партнерами щодо модернізації Ан-74. Почалося повільне вмирання. Я вважаю, що була єдина мета – вбити завод і все розпродати”.

Максимальна частина активностей в авіаційній галузі України 90-х та “нульових” років так само була пов’язана з пошуком можливостей кооперації з російськими партнерами. І, з високою долею ймовірності, Володимир Сівкович та його бізнес-партнери робили все можливе для того, щоб отримати з цього максимальний зиск. Ймовірно, саме тому, в 90-х роках авіакомпанія “Вітаір”, яку контролювали партнери Сівковича експлуатує шість бортів Ан-74. Інший партнер Володимира Сівковича – Олег Сляднєв – пнеться зі шкіри, щоб отримати адміністративний контроль над виробником Ан-74 – Харківським авіаційним заводом.

Партнери “Авіакомпанії “Константа”, яка, ймовірно, створювалася російським олігархом Костянтином Григоришиним за підтримки Сівковича, в період 2017-2018 років, в складі групи компаній “Aero-Pioneer”, яку представляють йорданський американець Набіл Баракат з Лос-Анджелесу та сирійський американець Хосейн Мусаві, знову намагаються отримати контроль над виробником Ан-74 – ХАЗ, і цього разу їм це вдається. А, в 2021-2022 роках “Константа” отримує в експлуатацію три літаки Ан-74, власники яких мають російський шлейф.

Народний депутат та віце-прем’єр міністр Володимир Сівкович

Українські парламентські вибори 1998 року відбулися 29 березня 1998. Половина депутатів Верховної Ради обиралися на пропорційній основі в загальнодержавному окрузі, іншу половину було обрано у 225 одномандатних округах. На цих виборах Володимир Сівкович балотувався до Верховної Ради України вперше по мажоритарному виборчому округу № 92, до якого входив і його рідний Ставищенський район, де він народився 17 вересня 1960 року в с. Гостра Могила, що у 40 кілометрах від Білої Церкви.

Згідно даних “Вікіпедії”, на момент виборів Володимир Сівкович займає також посаду голови адміністративної ради ЗАТ “Міжнародний Медіа Центр — СТБ”, в той час, коли керівником цього ж підприємства є Княжицький Микола Леонідович.

На виборах 1998 року Сівкович займає 2-ге місце з 11 кандидатів та не потрапляє до парламенту, очікувано програвши більш досвідченому політику Олександру Морозу. Хоча, Володимир Леонідович, як досвідчений кадебешник, перестрахувався і балотувався також від виборчого блоку “Партія праці та Ліберальна партія — разом!”, № 9 в списку, але також не пройшов.

На парламентських виборах 2002 року Сівкович враховує усі помилки та знову балотується від одномандатного виборчого округу як самовисуванець. Однак, вже намагається пройти в парламент від сусіднього 93-го одномандатного виборчого округу, який подарував українському парламентаризму таких народних депутатів як любитель коней Олександр Онищенко та “слуга народу” Ганна Скороход.

На цей раз, набравши 229 голосів, він стає народним депутатом та постійно переходить з фракції у фракцію, шукаючи себе. З червня 2002 року Володимир Сівкович стає головою підкомітету з питань економічної безпеки та діяльності оборонно-промислового комплексу, військового та військово-технічного співробітництва Комітету з питань національної безпеки і оборони. Схоже саме цим рішенням Сівкович відкриває для себе сходження на владний та комерційний “олімп”, який закінчиться для нього в агентурному апараті ФСБ.

Вже у березні 2006 року Володимир Сівкович йде в парламент по списку “Партії регіонів” під номером 80, а на позачергових виборах 2007 року – під номером 78 та публікує свою офіційну біографію.

11 березня 2010 року віце-прем’єр-міністр України Володимир Сівкович представив колективу Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи нового керівника – Шуфрича Нестора Івановича. Сівкович зазначив, що Нестор Іванович добре знає роботу, оскільки вже обіймав посаду міністра МНС. Крім того, ще у березні 2009 року Нестор Шуфрич увійшов до Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування обставин отруєння кандидата на пост Президента України Ющенка Віктора Андрійовича, яку тоді очолив Володимир Сівкович. А, 15 вересня 2023 року Служба безпеки України спільно з Державним бюро розслідувань та Офісом Генпрокурора провела обшуки в будинку Нестора Шуфрича, за результатами якого народному депутату Шуфричу було повідомлено про підозру за ст. 111 Кримінального кодексу України (державна зрада).

За словами СБУ, Шуфрич тісно співпрацював і виконував завдання агента ФСБ Володимира Сівковича, здійснюючи підривну діяльність в інформаційній сфері, систематично поширюючи наративи кремля про те, що українська держава – нібито, штучне утворення, що в України та росії єдина історія і що українці та росіяни – нібито “один народ”.

Український “Віктор Бут”

У грудні 2022 року США обміняли засудженого російського торгівця зброєю Віктора Бута на американську баскетболістку Брітні Грайнер, яка була затримана у РФ за знайдені наркотичні речовини (масло канабісу) в аеропорту. Його було заарештовано у Таїланді в березні 2008 року. А в 2009 році, в тому самому Таїланді спалахнув скандал з українським літаком, який, нібито, перевозив зброю. Аж у 2010-му Бута видали Сполученим Штатам.

Після розпаду СРСР Бут, як і Сівкович, перейшов з військової сфери у бізнес та, як і Сівкович, заснував авіакомпанію, яка надавала повітряно-вантажні послуги. Як згодом виявилося, літаки Бута доставляли зброю в найгарячіші точки планети, продовжуючи війни і страждання людей.

Існує гіпотеза про те, що Володимир Сівкович обрав для балотування 92-й та 93-й виборчі округи не тільки тому, що там знаходиться його “мала Батьківщина”. Навколо Білої Церкви у спадок від Радянського Союзу залишилася численна кількість складів військового майна, з яким, очевидно, Сівкович навчився вправлятися ще під час військової служби в Німеччині.

Окрім масштабного аеродрому, в околицях Білої Церкви були склади авіадвигунів, амуніції та запасних частин для літаків стратегічної авіації, арсенал озброєнь полку дальньої авіації (в/ч 48214), маса інших військових об’єктів колишнього Київського воєнного округу. Все це майно лежало і чекало на господаря. І, він з’явився… Адже, позиція голови підкомітету парламенту з питань економічної безпеки та діяльності оборонно-промислового комплексу, військового та військово-технічного співробітництва надає величезні можливості для підприємливих людей.

Окремі джерела свідчать, що в 1990-х роках Сівкович починає активно контактувати з Андрієм Федоровичем Кукіним, який, після закінчення Київського вищого загальновійськового командного училища імені Фрунзе, почав свою кар’єру в ГРУ ГШ ЗС СРСР, звідки у 1985 році перевівся до військової контррозвідки КДБ Київського гарнізону, де після проголошення незалежності, дослужився до посади заступника начальника відділу Головного управління військової контррозвідки СБУ.

У 1994 році Кукін очолив Другу службу Головного управління військової контррозвідки СБУ, яка працювала над аналітикою в сфері українського оборонного потенціалу. А в 1996 році, коли Сівкович почав опікуватися “Авіакомпанією “Віта”, Кукін очолив державну компанію “Укрспецекспорт”, яка відігравала ключову роль у здійсненні торгівлі озброєннями та товарами воєнного призначення.

У 1998 році Сівкович йде на свої перші парламентські вибори, а Кукін залишає “Укрспецекспорт”, щоб очолити Державне підприємство Міноборони України “Українська авіаційна транспортна компанія” (УАТК, 24964464), яка контролювала повітряний флот вантажної авіації чисельністю понад 150 літаків різного типу, у тому числі 98 літаків Іл-76(78), 2 літаки Ан-12, по одному – Ан-26 та Ту-154, 5 вертольотів Мі-8МТ і т.д. 

Крім літаків, “УАТК” під проводом Кукіна контролювала ще й наземну інфраструктуру. Так, наприклад, у Запоріжжі навіть була створена філія підприємства ДП МОУ Українська авіаційна транспортна компанія “Аеропорт Запоріжжя вантажний” (24969763), яка стала фігурантом десятків судових документів, в тому числі, щодо кримінальних процесів щодо зловживань.

На посаді гендиректора “Укрспецекспорту” Кукіна змінює Валерій Іванович Малєв, який очолює компанію-продавця української зброї аж до своєї трагічної загибелі в 2002 році у досить дивній автокатастрофі, врізавшись у вантажівку, як колись В’ячеслав Чорновол.

Нарешті, аж у 2003 році, коли Володимир Сівкович вже має статус народного депутата, людина на ім’я Кукін Андрій Федорович, за даними “Youcontrol”, майже на рік стає генеральним директором “Авіакомпанії “Віта”, яка належить Сівковичу. Це може свідчити про попередню тісну співпрацю між Сівковичем та Кукіним, яка вилилася у призначення останнього керівником ключового підприємства Сівковича.

Після перемоги Віктора Януковича на президентських виборах 2010 року з 11 березня по 13 жовтня Володимир Сівкович займав пост віце-прем’єра, відповідального за силовий блок. А, з жовтня 2010 Сівкович стає заступником Секретаря РНБОУ Раїси Богатирьової.

Медіабізнес Володимира Сівковича

23 квітня 2013 року, за півроку до початку Революції Гідності, українські медіа облетіла новина про скандал навколо телеканалу “ТВі”. Процес отримання контролю над популярним опозиційним медіа супроводжувався зламами поштових скриньок керівництва та, ймовірною, підробкою підписів на документах. 30 квітня 2013 року видання “Українська правда” опублікувало інформацію від власниці компанії, яка, фактично, володіла телеканалом “ТВі” – Ортодоксії Нікії – засновниці офшорної компанії “Вілкокс”.

Станом на 18 квітня 2013 року компанія “Вілкокс Венчерз Лімітед” (BVI) контролювала ТОВ “Медіа Інфо” (37569329), яке, в свою чергу, володіло телеканалом “ТВі”. Міноритарним співвласником “Медіа Інфо” разом з Ортодоксією Нікією, на той час, також був кум Володимира Сівковича – Радченко Олег Анатолійович.

Нікія тоді, зокрема, заявила, що “23 квітня 2013 року було виявлено, що належна кампанії “Вілкокс” частка в ТОВ “Медіа Інфо” була незаконним способом відчужена на користь компанії “Балмор Лімітед”. Даним заявляю, що компанія “Вілкокс” нікому не давала дозволу на продаж частки в ТОВ “Медіа Інфо”.

Крім того, вона повідомила, що впродовж останніх трьох років (2011-2013) її компанія “Вілкокс” видавала довіреності для представництва її інтересів лише трьом особам – юристам ТОВ “Юрімекс”.

Цей факт, зокрема, підтверджується тим, що 10 червня 2011 року було подано заявку на реєстрацію торговельної марки “ТВі-Культура” від ТОВ “Медіа Інфо”. А, заявку на реєстрацію торговельної марки “ТВі” подано 15.08.2012 від ТОВ “Інфо24” (37535546), яке контролювалося у рівних частках Віталієм Портніковим, Наталією Катеринчук, Миколою Княжицьким та Артемом Шевченком.

Реєстрацію обох торговельних марок здійснювали юристи компанії “Юрімекс” та вказували свою адресу для листування. Цікаво й те, що контактний телефон компанії “Юрімекс” +380442340688, вказаний у Єдиному державному реєстрі (ЄДР), є таким самим як і у компаній “ІНФО24” та “Медіа Інфо”. 

Враховуючи слова Ортодоксії Нікії про те, що довіреності на здійснення маніпуляцій з корпоративними правами телеканалу “ТВі” не мав ніхто, крім компанії “Юрімекс”, та широко дискутовані звинувачення у здійсненні рейдерського захоплення телеканалу, народжується підозра, що підлеглі Данила Гетманцева, який протягом восьми років був помічником народного депутата Володимира Сівковича, могли бути безпосередньо причетними до цього рейдерського захоплення.

Пізніше Сергій Лещенко, публікує на “Українській правді” підсумковий матеріал про те, що сталося з телеканалом, в якому пише, що однією з ключових дійових осіб скандалу був заступник генерального директора телеканалу з питань безпеки Олег Радченко. В тому самому матеріалі, Лещенко стверджує, що Олег Радченко є кумом Сівковича, а Сівкович міг мати безпосереднє відношення до захоплення телеканалу. Костянтин Кагаловський, співвласник телеканалу “ТВі”, в інтерв’ю Лані Самохваловій,  повідомив, Олег Радченко, нібито, сам сказав, що Сівкович є хрещеним батьком його доньки під час прес-конференції. Іншими словами, Радченко був кумом Сівковича.

В кінці квітня 2023 року Олег Анатолійович Радченко виставив на сервісі Work.ua своє резюме, в якому вказав, що до 2010 року працював в державному секторі, зокрема, в органах внутрішніх справ та в податковій міліції, а згодом – в Державному управлінні справами (ДУС) та готелі “Президент”. 

Згідно з даними сервісу “Youcontrol”, Олег Радченко фігурує серед бенефіціарів та директорів ТОВ “Медіа Інфо” (37569329), зокрема, був директором цієї компанії з березня 2011 по квітень 2014 року. Той самий “Youcontrol” містить посилання на десяток розслідувань з документами, зокрема, розслідування Сергія Щербини “Як захопили “ТВі”, в яких описується роль компанії “Медіа Інфо” та Радченка.

Олег Радченко також працював на посаді директора “Корпорація НВО “Небо України” (1747539) у грудні 2019 року. За словами самого Радченка з його резюме, на цій посаді він “координував роботу чотирьох державних та чотирьох приватних підприємств в сфері оборонної галузі”. Цікавим фактом також є і те, що згідно даних “Youcontrol”, Радченко був також директором іншої юридичної особи з аналогічною назвою – ТОВ “Корпорація “Небо України” (42952644). У 2020 році на посаді директора цього підприємства Олега Радченка змінив, вже згаданий вище, Андрій Кукін, який також є і бенефіціаром цієї компанії.

27 квітня 2013 року, редакторка видання “Дзеркало медіа” Юлія Мостова, відома своїми інсайдами з українських органів влади, опублікувала свою колонку “Чи стане ТВі “статусною річчю”, описуючи свій погляд на скандал навколо телеканалу. У своїй публікації Мостова припускає, що, насправді, купівля (чи рейдерське захоплення) телеканалу відбувалося в інтересах голови Національного банку України Сергія Арбузова. Посередником для цієї справи міг бути радник Арбузова – Гойхман Михайло Ісаакович, якого називають автором пісні про українську гривню та керівником релігійної організації “Релігійна громада Української Православної Церкви Десятинний храм Різдва Пресвятої Богородиці в Шевченківському районі м.Києва” (код ЄДРПОУ — 26388131), незаконно зведений на території Національного історичного музею.

Вже у червні-липні 2014 року, коли російська агресія проти України була в розпалі, у новинній передачі “Подробиці” на каналі “Інтер” виходили сюжети про скандал навколо Концерну радіомовлення, радіозв’язку та телебачення (КРРТ) через те, що нове керівництво Концерну поновило надсилання платежів за електроенергію на захоплених телевежах, що стояли на окупованих Росією територіях Луганської та Донецької областей.

В сюжеті фігурує інформація про те, що над тендерною документацією та матеріалами платежів працювали юристи юридичної компанії “Юрімекс”, яка була створена у 2003-му році дочкою українського лотерейного магната Георгія Ложенка – Ложенко Оленою Георгієвною (після шлюбу – Полосенко), юристом Крайняком Юрієм Олеговичем та Гетманцевим Данилою Олександровичем, якому на той момент було 25 років.

Авторка теле-сюжету на “Інтері” взяла коментар телефоном у екс-директорки телеканалу “ТВі” Наталії Катеринчук. За словами Катеринчук, юридична компанія “Юрімекс” була запрошена до співпраці з телеканалом “ТВі” Миколою Княжицьким, який, нагадаємо, супроводжував старт “медійної частини” кар’єри Володимира Сівковича на телеканалі СТБ.

Колишня директорка “ТВі” прямо стверджувала, що компанія “Юрімекс” Данила Гетманцева, нібито, навмисно програвала судові справи за незаконно відібрані частоти телеканалу, а також обслуговувала інтереси Володимира Сівковича та його сина.

За даними проекту chesno.org, помічником народного депутата 7-го скликання Миколи Княжицького на громадських засадах був Крайняк Юрій Олегович, який нині очолює компанію “Юрімекс”, а на той час був підлеглим Данила Гетманцева.

Через чотири роки після подій на КРРТ, які коментувала Наталія Катеринчук, в листопаді 2018 року українське видання “Детектор Медіа” повідомило про те, що Національна рада з питань телебачення і радіомовлення надала ліцензію на кабельне мовлення компанії ТОВ “Канжут” (37995445), підписантом та представником якого був Крайняк Юрій Олегович – помічник народного депутата Княжицького.

Контактні номери телефонів ТОВ “Канжут” та юридичної компанії “Юрімекс” співпадають до останньої цифри (+380442340688). Крім того, дві юридичні особи виявилися зареєстрованими за однією адресою – місто Київ, вул.Велика Васильківська, будинок 9/2, офіс 67. Це саме те приміщення, де роками працювала засновниця туроператора “TPG” Олена Гетманцева – матір майбутнього керівника парламентського комітету Данили Гетманцева.

Цікавість ситуації полягала в тому, що Крайняк домігся ліцензування телеканалу, який мовить під торговельною маркою, що повторює назву “рейдернутого” телеканалу “ТВі”.

Тобто, ТОВ “Канжут” подали для реєстрації свій новий логотип, де літери “ТВ” написано кирилицею, а одиниця римською позначкою “І”, що візуально повністю повторює логотип каналу “ТВі”, просто виконаний графічно в інший спосіб.

Скандал навколо “Концерну РРТ”, що спалахнув у червні-липні 2014 року має відношення і до тодішнього очільника Державної служби спеціального зв’язку і захисту інформації України, яка є тим формальним органом, що здійснює управління “Концерном”. Тоді, керівник Держспецзв’язку Володимир Звєрєв, що досі працює в апараті РНБО України, та призначений керівник “Концерну РРТ” Олександр Півнюк, який разом з Данилою Гетманцевим та Миколою Княжицьким були причетні до подій навколо телеканалу “ТВі”.

В той самий період одразу декілька веб-сайтів опублікували свої розслідування того, що відбувається навколо “Концерну РРТ”, окремі з них назвали Володимира Звєрєва, буцімто, “кумом” Володимира Сівковича. Про це писав і колишній народний депутат Сергій Каплін.

Однак, скандали з телеканалом “ТВі” та “Концерном РРТ” можна віднести вже до фіналу медіа-діяльності Сівковича, яка почалася з його керівної посади в “Міжнародний Медіа Центр — СТБ” та володіння часткою в ТОВ “СКД” (25641639) разом з Миколою Княжицьким з 1998 року.

Цей процес нерозривно був пов’язаний з серйозним тиском на журналістів з боку влади Леоніда Кучми та навіть з загадковими смертями журналістів та інших людей, близьких до медіа-бізнесу. 25 грудня 2013 року, коли Революція Гідності була у розпалі, стало відомо про жорстоке побиття журналістки Тетяни Чорновол. Фігурантами злочину були Андрій Насіковський, Олександр Котенко, Роман Залюбовський та Олександр Храмцов. Після побиття Олександр Котенко переховувався у Андрія Насіковського. 

У 2014 році Андрій Насіковський став співзасновником компанії “Доміан” (39340596) – інженерно-будівельного холдингу повного циклу і партнером групи компаній DIM. У ролі генерального підрядника холдинг здійснював будівельно-монтажні роботи в Києві та області. Крім того, “Доміан”, разом з “Дісбуд” (33055528) входить до групи компаній DIM, керуючим партнером якої є Олександр Насіковський. За даними сайту журналістських розслідувань “Наші гроші”, вказана група компаній DIM Group пов’язана з Олександром Карп’яком, який є бенефіціаром ТОВ “Авіакомпанії “Віта”, компанії Володимира Сівковича. Про це пишуть і інші розслідувачі. Таким чином, не виключено, що кейс з побиттям Тетяни Чорновол міг бути пов’язаний саме з Сівковичем, який наказав натиснути на журналістку.

Українські літаки та зброя для групи “Вагнера”

Через кілька днів після проведення парламентських виборів 2019 року в Україні, стало відомо, що на лівійському летовищі в Аль-Джуфра ударами турецьких БПЛА “Байрактар” було знищено два вантажні літаки Іл-76ТД. 26 липня 2019 року в соціальній мережі Twitter з’явилися повідомлення та відео нанесення авіаударів по цьому летовищу, яке контролювалося військами фельдмаршала Халіфи Хафтара за підтримки російських сил групи “Вагнера” та міністерства оборони РФ, які надавали підрозділам Хафтара зброю. Під час обстрілу загинув командир літака Іл-76ТД з бортовим номером UR-CMC Володимир Бухальський. Він родом із Мелітополя і працював за контрактом. Бухальський загинув при спробі врятувати бортові документи. Загиблий – військовий пенсіонер, який свого часу був заступником командира 25-ї бригади транспортної авіації. 

Трагедія сталася в період фактичного безвладдя в Україні, коли вже усім було зрозуміло, що і президентська, і законодавча влада сконцентровані в руках Володимира Зеленського та партії “Слуга народу”, але нового уряду ще навіть не було в проекті. Тим не менше, Державна авіаційна служба України встановила факт знищення літаків з бортовими номерами UR-CMC та UR-CRP, а також те, що їх експлуатантом була українська компанія ТОВ “Європа Ейр” (38941487), зареєстрована в жовтні 2013 року. А, встановивши ці факти, українська Державіаслужба прийняла рішення з 27 липня 2019 року припинити дію Сертифіката експлуатанта “Європа Ейр” за номером UK 046.

Всього лише за кілька днів в аеропорту лівійського міста Місурата, яке знаходилося під контролем збройних сил, підтримуваного ООН та США, Уряду національної єдності Лівії, що воював з силами Халіфи Хафтара, було знищено третій Іл-76. Його експлуатантом була інша  українська компанія “Скайавіатранс”. З високою долею вірогідності, удар по аеропорту Місурата був нанесений як помста за знищення літаків та вантажу у Аль-Джуфрі. Операцію помсти в Місурата могли виконувати найманці групи “Вагнера”.

На фоні традиційних звинувачень на адресу України, що вона, нібито, постачає зброю обом сторонам конфлікту в Лівії, основним питанням залишалося – як украънськы літаки могли опинитися на летовищі, підконтрольному Халіфі Хафтару, на боці якого б’ються найманці групи “Вагнера” та якого підтримує кремль? Розгадка знаходиться у судових рішеннях, в яких фігурувала компанія “Європа Ейр”, що абсолютно вільно можна почитати на відповідних українських ресурсах.

Зокрема, на сторінках сервісу “Youcontrol” можна почитати судове рішення Голосіївського районного суду міста Києва у справі 752/24165/18, ухвалене 07.12.2018 року слідчим суддею Колдіною Олександрою Олегівною про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 12018100000000979, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.10.2018 року за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 364-1 КК України (Зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми).

Старший слідчий в особливо важливих справах слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві підполковник поліції Вдовенко О.М. заявив клопотання до суду про накладення арешту на майно, а саме 53 кліше печаток і штампів, що, нібито, належали “Європа Ейр”.

Кримінальна справа за фактами зловживання була порушена через те, що посадові особи компанії “Європа Ейр” прийняли на роботу пілотів-пенсіонерів, які, фактично, отримували і пенсію, і заробітну плату. Іншими словами, “Європа Ейр” надурила Пенсійний фонд України на суму більше 1 мільйона гривень, мінімізуючи витрати на членів екіпажів літаків. В рамках цієї кримінальної справи слідчий суддя Голосіївського районного суду міста Києва надав дозвіл на проведення обшуку в помешканні одного з керівників ТОВ “Європа Ейр” в багатоквартирному будинку за адресою Ревуцького, будинок 25. Однак, представник “Європа Ейр” примудрився викинути докази з вікна свого помешкання  напередодні обшуку. Цими доказами виявилися 53 кліше печаток і штампів різних підприємств і установ. Але, найцікавіше, що то були за підприємства і установи…

В документах Голосіївського районного суду є повний перелік знайдених печаток, а ось окремі з них:

• кліше печатки ТОВ “ЗетАвіа” (36420097);
• кліше печатки Державне підприємство Науково технічний комплекс ім. О.К. Антонова АНТК “Антонова” (14307529);
• кліше печатки Открытое акционерное общество авиационный комплекс им. С.В. Ильюшина;
• кліше печатки Державної авіаційної служби України з відтиском гербу України;
• кліше печатки Sharjah Airport International Free Zone LL 01;
• кліше печатки офшорної компанії (власника літаків) INFINITE SEAL INС (BVI);
• кліше печатки ЗАКРЫТОЕ АКЦИОНЕРНОЕ ОБЩЕСТВО РОСАЭРО, Центр по ТОиР ВС;
• копія печатки ЗАТ АТБ “Домодедово” (РФ);
• копія печатки компанії VOLGA-DNEPR GULF (U.A.E.) FZC.

На усі 53 печатки було накладено арешт, але навіть цей короткий перелік показує, що утримувач печаток міг вести бізнес з компаніями держави-агресора, в тому числі тими, які зареєстровані в офшорних юрисдикціях, а також з українськими компаніями, що могли надавати можливість продовжувати польоти літаків, заплющуючи очі на дрібні невідповідності.

Очевидно, реагуючи, в тому числі, на цю інформацію Державна авіаслужба України прийняла рішення про складення протоколу про правопорушення у галузі цивільної авіації №003055 серія АА від 07.09.2018 року щодо експлуатанта повітряних суден “Європа Ейр”.

Менеджмент “Європа Ейр” не погодився з цим рішенням та подав позов проти Державіаслужби до сумнозвісного Окружного адміністративного суду міста Києва. Справу № 640/21250/18 розглядала суддя Добрівська Наталія Анатоліївна. На сайті Судової влади України можна отримати більш детальну інформацію стосовно справ прийнятих до розгляду. Зокрема, офіційно вказано, що представником позивача (тоюто “Європа Ейр”) була адвокатка Антоненко Анна Олександрівна (5 травня 1983 року народження).

З листопада 2014 року адвокатка Анна Антоненко згадується на сайті юридичної компанії “Юрімекс”, що належала депутату партії “Слуга народу” Данилу Гетманцеву. В ранніх публікаціях її називають старшим юристом цієї юридичної компанії. А, вже у жовтні 2017 року її називають керівником практики міжнародної торгівлі та інвестування “Jurimex”. Молода юристка Анна Антоненко, після закінчення юридичної академії ім. Ярослава Мудрого, вірогідно потрапила “під крило” відомого та успішного юриста, засновника компанії “Юрімекс” Данила Гетманцева.

Крайня зліва – Анна Антоненко. Посередині – Данило Гетманцев.

У 2016-му році колектив юридичної компанії вітає Анну Антоненко з днем народження.

В листопаді 2018-го року на сайті компанії “Jurimex” публікують інтерв’ю, яке дав персонально Данило Гетманцев, розповідаючи про своє дітище. В цьому інтерв’ю Анна Антоненко згадується двічі – як людина, що спеціалізується в традиційному туризмі (бізнес матері Данила Гетманцева – Олени Дмитрівни – компанія “TPG”), а також – фахівець у “авіабудуванні”. При чому Гетманцев вказує саме “авіабудування”, а не послуги з авіаційних перевезень. Те, що це не обмовка, ми спробуємо довести нижче.

Про певну близькість Анни Антоненко до сім’ї Гетманцевих може свідчити той факт, що саме молода юристка представляє Олену Дмитрівну Гетманцеву у справі за номером 755/9539/19, в якій вона позивається до свого партнера Родріга Еліаса Мерхежа (Rodrigue Elias Merhej), який знаходився під американськими санкціями.

Крім того, проект відкритих даних “Clarity Project” вказує Анну Антоненко як представника адвокатського об’єднання “Jurimex” при участі у державних закупівлях юридичних і адвокатських послуг на платформі Prozorro. Наприклад, у квітні 2019 року адвокатське об’єднання “Юрімекс” виграло тендер на представлення інтересів Національного банку України в судах. При цьому, в якості контактної особи також було вказано Анну Антоненко. Співпраця між адвокаткою “Юрімекс” Анною Антоненко та компанією “Європа Ейр”, яка, вірогідно, доставляла вантажі силам Халіфи Хафтара та групи “Вагнера” була настільки успішною, що нею відкрито хизуються на сайті “Юрімекс” в розділі “Авіація”. Особливу пікантність ситуації надає той факт, що кримінальна справа порушена проти “Європа Ейр” стосувалася саме ухилення від сплати платежів в бюджет. А захищати компанію від санкцій з боку Державіаслужби взялися підлеглі Данила Гетманцева, який нині відомий своїм жорстким ставленням до порушень у сфері сплати доходів і зборів.

Можливо, якби не спланований авіаудар турецьких БПЛА “Байрактар” по двом літакам Іл-76 в лівійській Аль-Джуфрі, які привезли для війська Халіфи Хафтара невідомий вантаж – ми б так ніколи і не довідалися, ні про авіабізнес Володимира Сівковича, ні про роль в ньому юридичної компанії “Юрімекс”. Через цей інцидент стало відомо, що літаки з бортовими номерами UR-CMC та UR-CRP, які експлуатувала українська компанія ТОВ “Європа Ейр” (38941487), зареєстрована в жовтні 2013 року. 

Причиною авіаудару, очевидно, був той факт, що турецькій стороні, яка підтримувала Уряд національної згоди (Тріполі), набридло спостерігати, як літаки українських авіакомпаній “Європа Ейр”, “ЗетАвіа” та “Флай Скай Ейрлайнз” забезпечують “повітряний міст” між аеропортами Об’єднаних Арабських Еміратів (ОАЕ), які підтримували сили фельдмаршала Хафтара, та аеропортами, що знаходилися під контролем його вояків. “ЗетАвіа” та “Флай Скай Ейрлайнз” неодноразово вказувалися у звітах експертних груп ООН, як інструменти порушення міжнародного збройного ембарго.

Державне підприємство Міноборони України “Українська авіаційна транспортна компанія” (УАТК, 24964464) створена у липні 1997 року. В 1998 році її очолив екс-керівник “Укрспецекспорта” Андрій Кукін, який у 2003 році стає директором в “Авіакомпанії “Віта”, що належала Сівковичу. Згодом, УАТК створює вебсайт, на якому пише, що контролює більше 150 повітряних суден, в тому числі Іл-76, Іл-78, Ан-12 та Ан-26.

Ще трохи пізніше, вебсайт компанії оновлюється. На одній зі сторінок можна прочитати повну історію створення компанії. На російському вебсайті “Russian Planes”, який являє собою онлайн-базу даних по літаках, також є сторінка, присвячена УАТК. Щоправда, там йдеться тільки про 38 повітряних суден (а, не більше 150), які потрапляли в оперування УАТК. З них – 23 літаки Іл-76 та Іл-78, та 5 літаків Ан-26. Принаймні три літаки Ан-26 були передані від УАТК до “Авіакомпанії “Константа”, яка була створена в Запоріжжі зусиллями Костянтина Григоришина та Володимира Сівковича:

• Ан-26 – UR-UDM / 0909;
• Ан-26Б – UR-UCP / 4407;
• Ан-26Б – UR-UDS / 7808.

Ще однією цікавою частиною історії української вантажної авіації є компанія-фантом Закрите акціонерне товариство Авіаційна компанія “Вантажні авіалінії України” (19091287). Ймовірно, компанія була створена у 1992 році під контролем Державного департаменту цивільної авіації (Міністерство транспорту України), а пізніше, постановою Кабінету Міністрів України № 421 від 13 червня 1995 року була передана до сфери управління Державного департаменту авіаційного транспорту.

Цікаво, що у вказаній постанові передачу вимагається здійснити “заднім числом” – “Передачу здійснити за станом на 1 травня 1995 року”. Ймовірно, причиною такого ходу був інший документ – “Перелік об’єктів, що підлягають обов’язковій приватизації у 1995 році”, з додатком № 3 до постанови Кабінету Міністрів України від 15 травня 1995 р. № 343. Власне, цей перелік приватизації і є єдиним документом онлайн, де згадується номер ЄДРПОУ авіакомпанії “Вантажні авіалінії України”. Сучасний єдиний державний реєстр містить, виключно, інформацію про дочірню компанію “Ейр ЮК Дніпро” (19441250), зареєстровану в місті Дніпро. Хоча, материнська компанія, навіть, створювала для себе окрему торговельну марку.

На російському ресурсі “Russian Planes”, про “Вантажні авіалінії України” (Air Ukraine Cargo) пишуть, що бенефіціарами цієї компанії були Фонд держмайна України, Проімнвестбанк, СП ТОВ ILTA-Київ, АТ Комекс та приватні особи. Обслуговування вантажних літаків здійснювала військова частина А-0490 поблизу Кривого Рогу.

За даними сервісу, “Вантажні авіалінії України” оперували повітряним флотом з одного літака Ан-2, чотирьох Мі-8МТ, та 10-ти Іл-76, серед яких зазначено наступні:

1. UR-76555 / 0033446325
2. UR-76561 / 0033447364
3. UR-76563 / 0033447372
4. UR-76628 / 0053458741
5. UR-76629 / 0053458745
6. 76661 / 0053463913
7. UR-76748 / 0073479386
8. UR-78758 / 0083484551
9. UR-78772 / 0083487627
10. UR-78786 / 0083490693

Принаймні три з цих 10-ти бортів Іл-76 пізніше опинилися в експлуатації компаній, які були помічені у транспортуванні вантажів до Лівії, до сил Халіфи Хафтара, якого підтримувала російська воєнна розвідка ГРУ:

1. Іл-76ТД з заводським номером 0033446325, змінивши 7 різних авіакомпаній, потрапив у експлуатацію “Jenis Air”, яка була спіймана експертами ООН на порушенні збройного ембарго, накладеного ООН на Лівію, а потім – отримав бортовий номер 5A-7656 та засвітився на “параді” військ Халіфи Хафтара у Бенгазі 29 травня 2021 року

2. Іл-76ТД з заводським номером 0053458741 був переданий “Вантажними авіалініями України” до компанії “Воларе”, а пізніше, після експлуатації російськими компаніями, переданий в лізинг українській авіакомпанії “ЗетАвіа” з бортовим номером UR-CIU. “ЗетАвіа” так само була помічена у транспортуванні вантажів до сил Халіфи Хафтара. Власником цього літака є офшорна компанія Dateline Overseas Ltd. (ΗΕ 58519, Кіпр, зареєстрована 23 листопада 1993 року).

3. Іл-76ТД з заводським номером 0083490693, який експлуатувався виключно українськими компаніями та у 2021 році був переданий до компанії “ЗетАвіа” з новим бортовим номером UR-ZAR. Згідно даних Державного реєстру цивільних повітряних суден України, власником цього літака з 2022 року є ТОВ “Авіаремонтне підприємство “УРАРП” (30181494). Цей конкретний літак також здійснює регулярні рейси до країн, де оперує російська воєнна розвідка ГРУ.

Судове рішення Голосіївського районного суду міста Києва у справі 752/24165/18, ухвалене 07.12.2018 року слідчим суддею Колдіною Олександрою Олегівною про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 12018100000000979 розкрило велику мережу, яка могла працювати на російські спецслужби.

Суд, зокрема, накладав арешт на, знайдені під час обшуку у співробітника компанії “Європа Ейр”, 53 печатки різних юридичних осіб. Зокрема, і кліше печаток ТОВ “ЗетАвіа” (36420097); Державного підприємства Науково технічний комплекс ім. О.К. Антонова АНТК “Антонова” (14307529); російського ОАО “Авиационный комплекс им. С.В. Ильюшина; Державної авіаційної служби України з відтиском гербу України; офшорної компанії (власника літаків) INFINITE SEAL INС (BVI).

Таким чином, цей обшук і арешт кліше печаток, по суті, доводив тісний зв’язок між ТОВ “Європа Ейр” та ТОВ “ЗетАвіа”. Можна припустити, навіть, що адміністрування діяльності “ЗетАвіа” і “Європа Ейр”, а також офшорної компанії “Infinite Seal Inc.”, яка була власником літаків Іл-76, здійснювали одні і ті самі особи.

Довгий час про долю кримінальної справи, в рамках якої проводився обшук та арешт печаток, нічого не було відомо. Ймовірно, її спіткала доля багатьох кримінальних справ проти оточення Сівковича, які тихенько зливалися в різних правоохоронних органах.

Аж, ось, 25 липня 2023 року набрала законної сили ухвала Колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у справі № 761/20632/23. Досить дивним є той факт, що за цією судовою справою у відкритих джерелах можна знайти тільки цю ухвалу апеляційного суду, і більше – жодного рішення, хоча рішення точно були.

Якщо ретельно вчитатися, то вказана ухвала є результатом апеляційні скарги на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 19 червня 2023 року. Однак, самого тексту ухвали Шевченківського районного суду, в якому часто розглядаються справи Головного слідчого управління СБУ, знайти не вдається. Через можливості вебсайту судової влади України можна тільки побачити, хто веде дану справу. Це – суддя Шевченківського районного суду Мєлєшак Олена Вікторівна, яку шпетив на всю губу український топ-антикорупціонер Віталій Шабунін. Після того, як вона здійснювала тиск на своїх підлеглих в Шевченківському суді під час “Революції гідності”, і чудом уникла звільнення.

З високою долею ймовірності можна припустити, що Олена Мєлєшак прийняла рішення про засекречування матеріалів справи, в якій фігурує компанія “Європа Ейр”, за власним рішенням, або на прохання однієї зі сторін. Однак, коли справа потрапила до Київського апеляційного суду, то там не встигли домовитися про приховування ухвал і одне рішення стало публічним. Однак, на мій погляд, навіть його достатньо для розуміння ситуації.

Мова знову піде про “зрадливі печатки”. 6 червня 2023 року в рамках справи, про яку ми не знаємо, правоохоронним органом, який неможливо встановити, було проведено обшук у особи, дані якої приховано судовою адміністрацією.

В ході обшуку, в приміщенні були знайдені печатки десяти компаній:

1. “White Spot Aviation FZE” (ОАЕ);
2. ОАО “360 Авиационный ремонтный завод” (Российская Федерация, г. Рязань, ОГРН 1076229003124);
3. “Fly One DWC-LLC” (Dubai, UAE);
4. “Fly One FZE” (Sharjah Airport, UAE);
5. “Infinite Seal Inc.” (BVI);
6. “Aganya Holdings Ltd.” (Abu-Dhabi, UAE);
7. “Быковский авиаремонтный завод” (Российская Федерация);
8. ТОВ “Європа Ейр” (38941487);
9. “Deek Aviation FZE” (Sharjah Airport, UAE);
10. “Aganya Ltd.” (Dubai, UAE).

Прокурор просив суд накласти арешт на знайдені печатки. Тоді як власник, за підтримки адвоката, просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора про арешт. В результаті, обидві сторони відмовилися від своїх апеляційних скарг. Однак, завдяки оприлюдненій ухвалі Апеляційного суду, яка, фактично, нічого не змінила у судовому процесі, тепер можна зробити припущення, що усі вищеназвані компанії, печатки яких було знайдено в приміщенні, де проходив обшук, можуть бути пов’язані між собою.

В лютому 2021 року було опубліковано розслідування про українську ТОВ “Флай Скай Ейрлайнз” (43061957), літак якої було помічено в аеропорту міста Бангі (Центральноафриканська Республіка), коли він доправляв зброю для групи “Вагнера” в ЦАР. Вже тоді з’явилися докази того, що літаки Іл-76 та компанії, зареєстровані в Україні, Молдові, Казахстані, Киргизстані та ОАЕ використовуються скоординовано, а координацію цієї мережі частково здійснює еміратський підприємець індійського походження Джайдіп Мірчандані (Jaideep Mirchandani), який є власником та засновником компанії “Fly One FZE” (ОАЕ), печатку якої знайшли при обшуці 6 червня 2023 року.

У травні 2021 року вийшло наступне, більш масштабне розслідування про діяльність авіамережі, яка забезпечувала “повітряний міст” між аеропортом Шарджа (ОАЕ) та силами Халіфи Хафтара, якого підтримувало ГРУ МО РФ. В цьому розслідуванні було підтверджено зв’язки між ТОВ “Європа Ейр” та офшорною компанією “Infinite Seal Inc.”, печатки яких знайшли при обшуці 6 червня 2023 року. А, також, доведено причетність до цієї діяльності Джайдіпа Мірчандані.

У червні 2021 року вийшла ще одна частина розслідування, в якій розкривалася роль ТОВ “ЗетАвіа”, яке й досі оперує вантажними літаками та має усі необхідні дозволи Державіаслужби здійснювати польоти, які вона використовує для регулярного відвідування “гарячих точок” планети та доставки туди російської та арабської зброї.

Скріншот з Державного реєстру цивільних повітряних суден України

Компанія “Aganya Holdings Ltd.” (ОАЕ), печатки якої знайшли при обшуці 6 червня 2023 року, є власником трьох Іл-76, якими оперує ТОВ “Флай Скай Ейрлайнс”, яка була помічена у доставці озброєнь для вагнерівців в ЦАР.

Скріншот з Державного реєстру цивільних повітряних суден України

“Новенькими” в цьому списку є три вищезгадані офшорні компанії: 

1. “Dateline Overseas Ltd.” (Кіпр), яка до 2017 року, включно, була власником літака Іл-76 з бортовим номером UR-CIU (заводський 0053458741), експлуатацію якого здійснювала ТОВ “ЗетАвіа”.

2. “White Spot Aviation FZE” (ОАЕ, телефони +97165579975, +971506454590, +97165579976), власником якої себе називає громадянин РФ Ігор Авдєєв, що проживає в ОАЕ. Особа на ім’я Ігор Авдєєв працювала на посаді начальника відділу маркетингу Авіаційно-технічного центру компанії “Аерофлот”.

За даними порталу “ImportGenious”, “White Spot Aviation FZE” у 2019-2021 роках активно постачала турбореактивні авіаційні двигуни для російських компаній ООО “Скайлайн”, ООО “НТЦ Техноавиа”, ОАО “НПО “Сатурн”. Компанія також фігурує у російських судових документах. Громадянка РФ Юлія Єфремова, яка на своєму профілі у Linkedin писала, що працювала заступником директора з якості в “White Spot Aviation FZE”, зараз працює в російській компанії “Волга-Днєпр”, печатки якої також знаходили при обшуках.

3. “Deek Aviation FZE”, будучи зареєстрованою у ОАЕ, також, по суті, є російською компанією. Вона неодноразово згадується у звітах експертної групи ООН по Лівії як така, що порушує рішення Ради Безпеки ООН про міжнародне ембарго, накладене на Лівію (зокрема, у звітах за 2021 рік та 2022 рік). Зокрема, у звіті за 2021 рік йдеться про таке: “Deek Aviation were named as violating paragraph 9 of resolution 1970 (2011) in Panel report S/2019/914”. Тим більше цікаво, що українка Юлія Трачук з 2015 року працює в цій компанії на посаді HR-менеджера.

Крім того, за даними сервісу “ImportGenius”, з 2017 року “Deek Aviation FZE” постачає російським підприємствам товари подвійного призначення в сфері авіації. Зокрема, її клієнтами були ООО “Маларис”, ООО “Скай техник”, ООО “ЯШЗ Авиа”, ООО “Пластавиа”.

Одним з цікавих аспектів двох обшуків, які стали підставою для написання цієї частини розслідування є той факт, що відтиск печатки офшорної компанії “Infinite Seal Inc.”, яка зареєстрована в офшорній юрисдикції Британських Віргінських Островів, знайшли в обох випадках. З високою долею вірогідності оперування цією компанією здійснюється Джайдіпом Мірчандані. Однак, невідомо, хто саме є його замовником? Хто забезпечує не тільки функціонування української частини транснаціональної злочинної мережі контрабандистів зброї, але й регулярно виводить з-під удару свої компанії? Адже, і “ЗетАвіа” і “Флай Скай Ейрлайнз”, не зважаючи на понад десяток розслідувань, продовжують спокійно користуватися сертифікатами Державіаслужби.

Одним з цікавих аспектів двох обшуків, які стали підставою для написання цієї частини розслідування є той факт, що відтиск печатки офшорної компанії “Infinite Seal Inc.”, яка зареєстрована в офшорній юрисдикції Британських Віргінських Островів, знайшли в обох випадках. З високою долею вірогідності оперування цією компанією здійснюється Джайдіпом Мірчандані. Однак, невідомо, хто саме є його замовником.

Мережа авіаційного бізнесу російських спецслужб

За даними, отриманими від журналістських джерел в правоохоронних органах, Служба безпеки України у 2023-му році порушила кримінальне провадження за статтею Кримінального кодексу України 111-2 (Пособництво державі-агресору), в якому фігурують компанії, пов’язані з доставкою зброї та військової техніки для найманців групи “Вагнера” в країнах Африки.

7 грудня 2018 року слідча суддя Колдіна Олександра Олегівна Голосіївського районного суду міста Києва  винесла ухвалу у справі 752/24165/18, про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 12018100000000979, порушеному за ч.2 ст. 364-1 КК України (Зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми).

Тоді, українські правоохоронці встановили, що службові особи ТОВ “Європа Ейр” (38941487) завдали матеріальну шкоду Пенсійному фонду України на загальну суму 1 млн., шляхом працевлаштування на посади бортінженера, штурмана та командира повітряного судна пенсіонерів. Тобто, з 2014-го року вони отримували і пенсію, і заробітну платню, не повідомляючи при цьому Пенсійний фонд.

В період з жовтня 2013 року по серпень 2019 року директором ТОВ “Європа Ейр” був Кравченко Віктор Олексійович. Одночасно, людина на ім’я Кравченко Віктор Олексійович з червня по серпень 2019 року виконувала обов’язки керівника і в компанії ТОВ “Флай Скай Ейрлайнз” (43061957).

На початку грудня 2018 року правоохоронці запланували організацію обшуку в помешканні одного з підлеглих директора “Європа Ейр” Віктора Кравченка, але хтось, ймовірно, злив цю інформацію фігурантам кримінальної справи. Щоб “відмазатись” підлеглий Кравченка не знайшов нічого розумніше, щоб викинути з балкону 53 печатки, які, насправді, дуже опосередковано могли бути пов’язані з кримінальним провадженням. Однак, обшук готували співробітники Головного управління контррозвідувально захисту економіки СБУ (ГУ КЗЕ). Вони змогли задокументувати спробу позбавитися доказів і заарештували усі 53 кліше та копії печаток, які знаходилися вдома у співробітника “Європа Ейр”. Серед них особливу цікавість викликають: 

• кліше печатки ТОВ “ЗетАвіа” (36420097), 
• кліше печатки офшорної компанії “Infinite Seal Inc.” (BVI),
• копія печатки ТОВ “Інтерсервіс-94 ЛТД” (30116378),
• кліше печатки Державне підприємство Міністерства оборони України, Миколаївський авіаремонтний завод (НАРП, 09794409).

Чому, не дивлячись на кілька кліше печаток російських юросіб, знайдених у 2018-му році у співробітника “Європа Ейр”, найбільш цікавими є саме ці чотири компанії? Щоб пояснити це – потрібно зазирнути у сервіс “Youcontrol”, який повідомляє про наступне.

По-перше, в період з 2014-го по 2023-й рік офшорна компанія “Infinite Seal Inc.” (BVI) фігурувала в різні часи в реєстрі цивільних повітряних суден України як власник восьми літаків моделі Іл-76:

1. Іл-76 (1013407230) з бортовим UR-CMC – з листопада 2014-го по липень 2019-го експлуатувався “Європа Ейр” з сертифікатом Державіаслужби. Літак був спалений турецькими “Байрактарами” на летовищі Аль-Джуфра, що контролювалося силами Халіфи Хафтара, якого підтримували підрозділи ГРУ МО РФ.
2. Іл-76 (0033446350) з бортовим UR-EAA – з листопада 2014-го по січень 2018-го року експлуатувався “Європа Ейр” з сертифікатом Державіаслужби. Після цього, ймовірно, літак зберігається в м. Фуджейра (ОАЕ). Можливо, переданий компанії “Aerospace Company FZE”, яку пов’язують з Джайдіпом Мірчандані.
3. Іл-76 (1023411368) з бортовим UR-BXS – з серпня 2015-го по липень 2019-го року експлуатувався “Європа Ейр” з сертифікатом Державіаслужби. Після цього був переданий в експлуатацію казахстанській компанії “Azee Air” під бортовим номером UP-I7660. А, вже у 2020-му році повернувся в Україну, де експлуатувався компанією ТОВ “Флай Скай Ейрлайнз” під бортовим номером UR-FSD. Власник залишився той самий – “Infinite Seal Inc.”
4. Іл-76 (0093498974) з бортовим UR-COE – з березня 2016-го по січень 2018-го року експлуатувався “Європа Ейр” з сертифікатом Державіаслужби. Після цього був “проданий” компанії “AGANYA HOLDINGS LTD” (Об’єднані Арабські Емірати) та переданий в експлуатацію ТОВ “Флай Скай Ейрлайнз” під бортовим номером UR-FSA.
5. Іл-76 (1003403075) з бортовим UR-EAB – з липня 2017-го по січень 2020-го року експлуатувався “Європа Ейр” з сертифікатом Державіаслужби. Після чого був “проданий” компанії “AGANYA HOLDINGS LTD” (Об’єднані Арабські Емірати) та переданий в експлуатацію ТОВ “Флай Скай Ейрлайнз” під бортовим номером UR-FSE.
6. Іл-76 (1023412399) з бортовим UR-CRN – з березня 2019-го по січень 2020-го року експлуатувався “Європа Ейр” з сертифікатом Державіаслужби. Після чого був “проданий” компанії “AGANYA HOLDINGS LTD” (Об’єднані Арабські Емірати) та переданий в експлуатацію ТОВ “Флай Скай Ейрлайнз” під бортовим номером UR-FSC.
7. Іл-76 (1013409303) з бортовим UR-CRP – з березня 2019-го по липень 2019-го року експлуатувався “Європа Ейр” з сертифікатом Державіаслужби. Літак був спалений турецькими “Байрактарами” на летовищі Аль-Джуфра, що контролювалося силами Халіфи Хафтара, якого підтримували підрозділи ГРУ МО РФ.
8. Іл-76 (1023414450) з бортовим UR-CRQ – з березня 2019-го по липень 2019-го року експлуатувався “Європа Ейр” з сертифікатом Державіаслужби. Після чого був переданий в експлуатацію казахстанській компанії “Azee Air” під бортовим номером UP-I7654, а пізніше до киргизстанської “FlySky Airlines” (сестринської компанії української ТОВ “Флай Скай Ейрлайнз”) під бортовим номером EX-76004.

По-друге, очевидним фактом є те, що українські компанії-експлуатанти літаків Іл-76 “Європа Ейр”, “Флай Скай Ейрлайнз” та “ЗетАвіа” пов’язані між собою. Адже, кліше печатки ТОВ “ЗетАвіа”, яку, насправді, заснували два російських громадянина, знайшли в квартирі співробітника “Європа Ейр”. 

Крім того, компанія “Європа Ейр” передала, як мінімум 5 з 8-ми літаків Іл-76 у експлуатацію “Флай Скай Ейрлайнз”, директором якого, в період з червня по серпень 2019-го року був той самий Кравченко Віктор Олексійович – екс-директор “Європа Ейр”, після чого поступився своєю посадою Резніченко Олександру Сергійовичу. Сервіс GetContact також показує, що абоненти записували номер телефону Резніченка як співробітника “Європа Ейр”.

По-третє, згідно з даними сервісу “Youcontrol”, вищезгаданий Кравченко Віктор Олексійович з липня 2012 року був директором Київської філії “Миколаївського авіаремонтного заводу (38246993). Печатка материнського держпідприємства якого була знайдена при обшуці в помешканні працівника “Європа Ейр”.

Ну, і, по-четверте, мажоритарним власником ТОВ “Інтерсервіс-94 ЛТД”, кліше печатки якого було знайдено при обшуці в 2018-му році, є Льовін Анатолій Іванович – власник і керівник концерну “УРАРП”, який здійснює ремонти двигунів для літаків Іл-76. А його партнером по “Інтерсервіс-94” є Євтушенко Володимир Костянтинович – співвласник ТОВ “ЗетАвіа”.

Після моїх наполегливих публікацій про злочинну мережу пособників терористичної організації “Вагнер” в Україні, в березні 2023 року СБУ порушило ще одне кримінальне провадження. На цей раз – щодо підозри у пособництві державі-агресору. В рамках цієї справи було також проведено обшук у помешканні співробітника української авіакомпанії-експлуатанта.

Ви, мабуть, будете сміятися, але при цьому обшуці було так само знайдено, майже ті самі печатки. А, отже, за 5 років з 2018-го по 2023-й в правоохоронній системі України нічого не відбувалося. Оскільки, увесь цей час зловмисники могли продовжувати надавати допомогу групі “Вагнера” та ГРУ МО РФ.

При обшуці знайшли кліше печаток все тих самих “Infinite Seal Inc.” (BVI) та ТОВ “Європа Ейр” (38941487). Але, крім них, ще кліше печаток шести еміратських компаній:

1. “Aganya Holdings Ltd.” (Абу-Дабі, ОАЕ), яка до цього часу формально володіє щонайменше трьома українськими Іл-76, експлуатацію яких виконує ТОВ “Флай Скай Ейрлайнз” (бортові номери UR-FSA, UR-FSE, UR-FSC).
2. “Aganya Ltd.” (Дубаї, ОАЕ), сестринська компанія “Aganya Holdings Ltd.”
3. “Fly One FZE” (Шарджа, ОАЕ)
4. “Fly One DWC-LLC” (Дубаї, ОАЕ)
5. “White Spot Aviation FZE” (ОАЕ)
6. “Deek Aviation FZE” (Шарджа, ОАЕ)

Партнер Гетманцевих – Родріг Мерхеж

1990 року Родріг Мерхеж (Rodrigue Merhej), громадянин Лівану, 28 травня 1970 року народження, який отримав стипендію на навчання в СРСР, став студентом Київського інституту інженерів цивільної авіації. Про це пізніше писали у очевидно замовних, компліментарних піар-матеріалах про самого Родріга Мерхежа. Батька молодого чоловіка, Еліаса Мерхежа, називали успішним бізнесменом, представником політичних та ділових кіл країн Близького Сходу, який виховав своїх дітей у найкращих традиціях католицької церкви. Кількість дітей поки що встановити не вдалося, однак, схоже на те, що прізвище “Мерхеж” є вкрай поширеним на Близькому Сході, тому потрібно бути обережним з ідентифікацією осіб. Родина Родріга та Олени Мерхеж виховує трьох доньок.

Піарники Родріга Мерхежа у замовних публікаціях стверджували, що батько Еліас Мерхеж підтримав ідею сина Родріга у розвитку авіатранспортної галузі та дипломатичних зв’язків з Ліваном. Ідея сина та підтримка батька вилилися у реєстрацію в Україні в грудні 1998 року ТОВ “Українсько-Середземноморські Авіалінії” (“UM Air”, 30180773), до складу засновників якого увійшли громадянин Лівану Родріг Еліас Мерхеж, та чотири громадянина України – Олена Олександрівна Кравченко (яка пізніше вийшла заміж за Родріга Мерхежа та взяла його прізвище), Сергій Миколайович Решетняк, Володимир Борисович Мельничук, Олександр Якович Рудкін.

У 2005 році серед учасників “UM Air” з’являється Липівський Валерій Григорович, а директором з 2006 по 2011-й стає Липівська Олена Григорівна. 23 вересня 2021 року особа на ім’я Липівська-Ергюль Олена Григорівна подала декларацію кандидата на посаду віце-прем’єр-міністра з питань стратегічних галузей промисловості. За даними сервісу “Youcontrol” відтоді змінилося дуже багато бенефіціарів та учасників цієї компанії. Засновано та закрито десятки юридичних осіб, пов’язаних з Родрігом Мерхежем. На даний момент, 95% компанії “UM Air” утримує дружина Олена Олександрівна Мерхеж, 5% належить Сергію Валерійовичу Поліщуку, і ще 0,01% ТОВ “Аполло 11” (30784082).

Компанія почала здійснювати регулярні пасажирські авіаперевезення до країн Близького Сходу, таких як Ліван, Йорданія, Сирія, Іран та Ірак. У вказаних країнах компанія змогла створити свої представництва. Зокрема, в Ісламській Республіці Іран та в Хашимітському Королівстві Йорданія. А, згодом, у внутрішньому друкованому виданні компанії вже вказували контакти представницьких офісів авіаперевізника в Бейруті, Тегерані, Дамаску, Аммані та Багдаді.

Крім української авіакомпанії “UM Air”, сім’я Мерхежів отримує контроль над ВАТ “Авіакомпанія “Буковина” (22838502), яка була заснована ще в липні 1999 року та мала у складі своїх співзасновників Фонд державного майна України. Однак, за даними сервісу Smida, станом на 2002 рік Шаді Мерхеж (CHADY ELIAS MERHEJ) вже був у складі акціонерів компанії і мав контроль над 88,32% акцій.

Контроль над іншою часткою цінних паперів утримувало ФДМУ. Однак, депозитарієм виступало вже знайоме нам по другій частині розслідування ВАТ “МФС”.

За даними сервісу “Youcontrol”, в 2016-му році до складу бенефіціарів “Авіакомпанії “Буковина” увійшов інший Мерхеж (Maroun Elias Merhej). Ми ж попереджали, що кількість дітей Еліаса Мерхежа – не встановлена.

Крім того, сім’я Мерхежів контролювала компанії, зареєстровані в Лівані:

• “Air Company Berytos Sal” (Hazmieh, Bloc A, Floor: 3, Hazmieh Commercial Center, Damascus Old Road, HAZMIEH, Baabda, LEBANON. +961 05-455181, +961 05-952525. http://www.berytosairlines.com/);
• “NMT Sky – Merhej Travel” (Hazmieh, Block A, Floor: 3, 4, Hazmieh Commercial Center, Damascus Road, HAZMIEH, Baabda, LEBANON. +961 05-453615, +961 05-455176, +961 05-952525. Jounieh Madisson Hotel, Facing Fouad Chehab Stadium, JOUNIEH, Keserwan, LEBANON. +961 09-637055. https://www.facebook.com/merhejtravel/); 
• “Ukrainian-Mediterranean Airlines Umair” (Hazmieh, Same Bldg As Credit Libanais, Near Spinneys Block A, Floor: 3, Commercial Center, Old Damascus Road, HAZMIEH, Baabda, LEBANON. +961 05-455176, +961 05-952525).

Поза Ліваном Шаді Мерхеж (CHADY ELIAS MERHEJ), ймовірно, брат Родріга Мерхежа, контролював компанію “NEW MERHEJ TRADING LIMITED” (ΗΕ 109500), яка була зареєстрована на Кіпрі 3 березня 2000 року і ліквідована у 2016-му.

Туристичний та авіаційний бізнеси бурхливо розвивалися. Почалося обережне промацування можливостей співпраці з українським туристичним оператором “Travel Professional Group”, який заснувала та очолювала Олена Дмитрівна Гетманцева. Аж ось, в червні 2013 року приходить звістка, що авіакомпанії “UM Air” та “Буковина”, які контролювалися сім’єю Мерхежів потрапляють під американські санкції за співпрацю з іранські авіакомпанії Mahan Air і Iran Air.

Літаки зазначених компаній використовувалися для підтримки Корпусу вартових Ісламської революції Ірану, Міністерства оборони Ірану та ліванської Хезболли. Серед іншого, літаки здійснювали доставку вантажів до Сирії.

За даними міністерства фінансів США “UM Air” надала в оренду літак BAe-146 Avro RJ100 компанії Mahan Air та навчала і сертифікувала пілотів та інженерів Mahan Air. Крім того, з 2010 року авіакомпанії “Буковина” та “UM Air” експортували до Ірану десятки літаків, які використовувалися “Mahan Air” для польотів до Сирії. Під санкції потрапили такох більше 10-ти, зареєстрованих в Україні літаків. Саме в період 2012-2013 року до Сирії починають активно поступати перші російські найманці та починає фігурувати компанія під назвою “Слов’янський корпус” (Slavic Corps).

Приблизно в той період Родріг Мерхеж вирішує додати собі публічності та виправляти репутацію після публікацій про американські санкції. Він замовляє компліментарні публікації на сайтах – “зливних бачках”. А, також, реєструється в Facebook, де на одну з його перших світлин реагує коментарем-компліментом арабською мовою літній чоловік на ім’я Бешара Мерхеж (Bechara Merhej), а Родріг у відповідь йому дякує.

Як виявилося Бешара Мерхеж (Bechara Merhej) займав пост міністра внутрішніх справ Лівану в уряді прем’єр-міністра Рафіка Харірі з 31 листопада 1992 року по 2 вересня 1994 року. А з 1996 по 1998-й року перебував на посаді міністра з питань адміністративної реформи.

Однак, навіть не високі посади Бешари Мерхежа є важливими для розуміння його біографії. Свій потужний політичний вплив в арабському світі він здобув, беручи участь у створенні Активного арабського фронту та обіймаючи керівні посади в Партії арабського соціалістичного відродження (Баас) до 1973 року. В ті часи у створенні партії “Баас” активну участь брало КДБ СРСР, яке активно працювало на Близькому Сході проти американської та ізраїльської присутності.

На початку-середині 1970-х років сирійські та іракські баасисти вступили в союз із комуністичними партіями, в тому числі – КПРС. В Іраку співпраця ПАСВ з комуністами зруйнувалася невдовзі після приходу до влади Саддама Хусейна (1979). А от сирійські баасисти ще довго утримували владу та ідеологічний курс, обраний в середині 20-го сторіччя. Генеральним секретарем сирійської “Баас” був до своєї смерті 10 червня 2000 року Хафез аль-Асад, якого у лідерстві сирійських баасистів згодом змінив президент Сирії Башар аль-Асад.

З високою долею ймовірності, саме тісні зв’язки ліванських родичів Родріга Мерхежа з баасистами арабських країн і стали причиною його приїзду на навчання до радянської України, а потім – і масштабних бізнес-успіхів у близькосхідному регіоні. Усе було б добре, якби не майже стовідсоткова вірогідність того, що усі процеси в баасистській спільноті арабських країн є ключовим предметом зацікавленості спецслужб Російської Федерації. Окрім широкого поля можливостей для розвідників, діяльність на Близькому Сході, де постійно точаться конфлікти, надає можливість дуже добре заробити. А щоб заробіток був безпечним та низькоризиковим – краще робити його через підставних осіб та компанії, зареєстровані в українській юрисдикції.

Бешара Мерхежа підозрюють у контактах з керівником служби безпеки Башара аль-Асада генерала Бассама Мерхежа (Bassam Merhej), якого підозрюють у організації замовних вбивств на території Лівану з метою розпалити війну. А також він міг мати контакти з воєнним злочинцем Хассаном Мерхежем (Hassan Merhej) воєнного командира 4-го штурмового загону, який, також, міг бути пов’язаний з групою “Вагнер”. Бечара Мерхеж і надалі продовжував “лайкати” пости Родріга на Facebook, що може свідчити про їх контакти.

Не дивлячись на американські санкції від 2013-го року – 20 березня 2016 року іранська авіакомпанія “Mahan Air” спільно з українською авіакомпанією “UM Air” відкрила регулярні рейси Тегеран-Київ літаками Boeing 737 та Airbus A310. Як ми знаємо, з початку повномасштабного вторгнення в небі України літають інші іранські літальні апарати.

Так само, знаючи про колишні американські санкції в контексті співпраці з Іраном, в Україні розпочалася бурхлива співпраця між авіакомпаніями Родріга Мерхежа та туристичним оператором “TPG”, який належав родині Гетманцевих. 7 квітня 2016 року PR-бюро «Дієслово» надало прес та організаційну підтримку презентації розширеної польотної програми “Bravo Airways” (32259588) на літній сезон 2016 року. Польотну програму авіакомпанія  «Bravo Airways» підготувала разом з туристичним оператором Travel Professional Group (TPG) та Міжнародним аеропортом «Київ» (Жуляни). 

Повний фотозвіт заходу можна подивитися на профілях у Facebook. Оскільки, авіакомпанії “UM Air” та “Bravo Airways” є партнерами, президент авіакомпанії “UM Air” Родріг Мерхеж, присутній на заході, заявив, що “…нам (прим. авт. Асоціації підприємств авіаційної галузі України) вдалося після тривалої боротьби зняти з посади керівника Державної авіаслужби України Д. Антонюка, що позитивно вплине на авіагалузь України”. 

Презентацію нових туристичних маршрутів також підтримала директор Департаменту з продажів “TPG” Олена Бойко, яка, згодом, стала директоркою та співвласницею туроператора.

Окрему цікавість викликає той факт, що Олена Бойко, яка виступала в якості партнера Родріга Мерхежа, є мамою Поліни Лисенко (у дівоцтві – Бойко, а в першому шлюбі – Поліна Чиж), яка нещодавно змінила посаду з керівниці Центру протидії дезінформації при РНБО на заступницю директора НАБУ з питань комунікацій.

Олена Бойко та народний депутат Данило Гетманцев перебувають у дружніх близьких стосунках. 

Данило Олександрович регулярно поздоровляє Олену з днями народження.

Через рік після запуску спільного проекту Мерхежів і Гетманцевих, компанії ліванця знову потрапили у міжнародний скандал. В січні 2017 року той самий екс-керівник Державіаслужби Денис Антонюк, звільненням якого хизувався Мерхеж на спільній презентації з “TPG”, оголосив, що Державна прикордонна служба України здійснюючи огляду багажного відділення літака авіакомпанії “UM Air”, який здійснював рейс до Ірану, виявила 17 ящиків із вантажем, що не мали жодних товаросупровідних документів та не були внесені до бортового журналу судна.

Члени екіпажу сказали, що скрині, нібито, містять ремонтний комплект для літака та не обліковані у бортовому журналі через неуважність. Однак, натомість, у 3-х скринях було виявлено комплектуючі до складових протитанкового керованого ракетного комплексу “Фагот”. А у решті ящиків містилися комплектуючі до літаків. За фактом виявлення предметів військового призначення направлено повідомлення до СБУ щодо реєстрації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань ознак злочинів передбачених ст. 201 КК України (контрабанда) та ст. 333 КК України (порушення порядку здійснення міжнародних передач товарів, що підлягають державному експортному контролю).

За словами Дениса Антонюка, власник “UM Air” Родріг Мерхеж, який перебував у чорному списку Держдепу США через постачання до Ірану авіаційних комплектуючих в обхід міжнародних санкцій, вчинив навмисні дії, щоб прибрати незручного Антонюка з Державіаслужби, щоб отримати можливість здійснювати перельоти до Тегерану та використовувати їх для контрабанди зброї. Ситуацію ретельно висвітлювали ряд українських медіа.

Наразі невідомо, чи рейс Київ-Тегеран 19 січня 2017 року, який здійснювався літаком “UM Air” обслуговувався туроператором “TPG”, і чи могла українська компанія-туроператор бути причетною до контрабанди зброї. Однак, встановити цей факт для правоохоронців не складатиме жодних проблем.

Так чи інакше, сам Родріго Мерхеж починає фігурувати в деклараціях народного депутата Данила Гетманцева з 2019-го року. На даний момент, через сервіс archive.org доступні до перегляду декларації Гетманцева за 2015-й (виявляється Гетманцев подавав декларацію як кандидат на посаду судді Верховного Суду України), 2018-й (як кандидата в депутати), 2019-й (як депутата), 2019-й виправлена та 2020-й роки. 

Оскільки народні депутати вже проголосували про відкриття декларацій, до ці посилання на існуючі декларації є повністю легітимними. В декларації за 2019-й рік Данило Гетманцев вказує, що його мати Олена Гетманцева позичила Родрігу Мерхежу 650 тисяч доларів США. Однак, хитрий Данило навмисно не вказує у декларації повне ім’я та прізвище людини, яка отримала позику.

В декларації за 2020-й рік Гетманцев знову вказує ці 650 тисяч доларів США, однак, мабуть є настільки заклопотаним, що навмисно робить в імені Родріга Мерхежа одрук. Адже, досвідчений юрист знає, що краще нести відповідальність за внесення в декларацію неправдивих відомостей, але залишити формальну лазівку, щоб не допустити фіксації факту співробітництва з ліванцем в суді. Замість “Мерхеж” Гетманцев пише “Мержех”.

650 тисяч доларів є доволі значною сумою, тому в позику, яку надала досвідчена українська бізнес-вуман підприємливому ліванцю – не дуже віриться. Скоріше за все, це є оплатою за певні послуги. Не виключено, що такий обсяг грошей потрібно вказати в декларації депутата, щоб потім не шукати пояснень, звідки в тебе у дивані стільки готівки, коли Родріг Мерхеж буде сплачувати по рахунках за допомогу vip-лобіста.

Хто вбив Андрія Портнова?

21 травня 2025 року в іспанському передмісті Мадрида Посуело-де-Аларкон невідомі застрелили колишнього українського політика та ексрадника президента-втікача Віктора Януковича Андрія Портнова. Інцидент стався близько 9:15 за місцевим часом біля престижної Американської школи. Портнов перебував за кермом автомобіля Mercedes, коли до нього наблизились двоє або троє озброєних осіб і відкрили вогонь. Йому завдали щонайменше п’ять пострілів, три з яких — у голову та тулуб. За попередніми даними, один із пострілів у потилицю став смертельним. Заступник голови СБУ (2014-2015 роки), генерал-майор запасу Віктор Ягун вважає, що за вбивством стоїть Росія.

1 липня 2020 року було опубліковано розслідування  про вміст зламаної електронної скриньки Бориса Яковича Рапопорта, який був одним з ключових співробітників Адміністрації Президента Російської Федерації та займався політичними процесами в РФ та в країнах СНД під кураторством з боку Владислава Суркова. Андрій Портнов надсилав Рапопорту електронні листи з пропозиціями проектів, які могли бути вигідні для Кремля. Наприклад, використання підконтрольних депутатів для того, щоб надавати до Міднародного кримінального суду спеціально підготовлені однобокі матеріали про трагедію 2 травня 2014 року в Одесі.

Андрій Портнов писав Рапопорту з електронної скриньки a4112148@icloud.com під псевдонімом “рашидович казбек”. Розслідувачі Центру “Миротворець”, які опублікували свої матеріали так само 1 липня 2020 року, відмітили, що стаціонарний телефон 411-21-48  (цифри якого використовувалися в електронній пошті “рашидовича казбека”), встановлено на Оболоні за адресою: вул. Маршала Тимошенко, буд. 13/А, кв. 186. Цей номер телефону, за даними з відкритих джерел, належить особі на ім’я Портнова Т.В. (архів).

Таким чином, стало достеменно відомо, що Андрій Портнов безпосередньо спілкується з російською стороною, пропонуючи їм співпрацю в процесі дестабілізації України та ведення проти України гібридної війни. Іншими словами, Портнов здійснив дії, які мають ознаки державної зради. В подальшому, різні журналісти проводили численні розслідування, знаходячи побічні підтвердження цій гіпотезі. 

Однак, наскільки відомо, Андрій Портнов так і не став фігурантом кримінальної справи про державну зраду. А, якщо і став, то ніякої перспективи така справа не отримала, як і публікації “Миротворця”, “Схем”, “Liga.net” та інших платформ. Портнов залишався “сірим кардиналом” для багатьох процесів в Україні. І це стало доказом його непересічного інтелекту та управлінських спроможностей.

В березні 2019 року, напередодні виборів президента України, в інформаційному просторі з’явився сайт із супроводжуючим його телеграм-каналом “Ukrainian Papers”. Веб-сайт та телеграм-канал розповсюджували дампи даних зі зламаних поштових скриньок ряду українських політиків, в тому числі, з числа оточення Петра Порошенка. Найбільш активну участь у розповсюдженні інформації з цього сайту взяли народний депутат Олександр Дубінський та його партнер Андрій Портнов.

Олександр Дубінський настільки поспішав виконати свою роль медіа-кіллера, що завантажив усі файли з дампів поштових скриньок на свій Google Disk. А тому, вивчаючи різні файли цих дампів можна було натрапити на посилання, за якими відкривалися картинки чи тексти прямо на Google Disk, який належав особі на ім’я Олександр Дубінський.

Портнов діяв нахабно і затято. Маючи важелі та гроші, Портнов продовжував використовувати правові, юридичні та медійні інструменти проти своїх опонентів. Щоправда, з можливістю контролю українських судів та окремих ключових посадових осіб України – це було дуже просто. Так чи інакше, не насильство було головною зброєю Портнова. 

Нещодавно, щодо соратниці Андрія Портнова – Олени Петрівни Бережної Служба безпеки України домоглася судового вироку, згідно з яким Бережна сідає в тюрму на 14 років. У перші дні повномасштабного вторгнення Бережна робила все, щоб перша атака російської армії закінчилася успіхом.

Після смерті Ірини Бережної, яка була близькою до Портнова, її мати – Олена Бережна – стала вірним “штиком” портновської мережі та надавала активну підтримку від імені правозахисної громадської організації “Інститут правової політики та соціального захисту імені Бережної”. Зокрема, вона створила маніпулятивний лист, що посол РФ при ООН Василь Небензя зачитав з трибуни Ради Безпеки ООН в перші дні вторгнення.

Усі згадані факти про те, що і оточення Андрія Портнова, і він сам постійно знаходилися у контакті з російською стороною та російськими спецслужбами, можуть свідчити про ознаки вчинення злочину “державна зрада”. Іншими словами, він був вигідним російським спецслужбам, які могли використовувати його для спроб дестабілізації України зсередини.

Так, наприклад, факти про біографію Алли Валентинівни Басалаєвої, що очолила Державну аудиторську службу України, говорять про те, що її кар’єра отримала потужний поштовх після того, як вона стикнулася в одному з судових процесів з талановитим адвокатом і юристом Андрієм Володимировичем Портновим. Внаслідок цієї зустрічі вона стала суддею Дарницького районного суду, а потім потрапила до Центральної виборчої комісії.

Єдине, про що можна говорити абсолютно впевнено – до людей, яких Андрій Портнов вважав своїми ворогами, він ставився безжально і не заспокоювався доти, доки вони не знищував їх морально чи юридично. Такий підхід Портнова чудово ілюструє допис української журналістки, редакторки популярного видання “Лівий берег” Соні Кошкіної на Facebook.

17 травня 2012 року українське медіа “Дзеркало тижня” повідомило, що Член Вищої Ради Юстиції (ВРЮ) Андрій Портнов звернувся до ВРЮ з пропозицією звільнити суддю Баришівського районного суду Київської області Володимира Єрьоменка. У зверненні до ВРЮ Портнов зазначив, що суддя порушив присягу, засудивши за вбивство до умовного терміну ув’язнення Сергія Демішкана – сина голови «Укравтодору», члена Партії регіонів Володимира Демішкана.

Справа в тому, що станом на 2012-й рік Андрій Володимирович Портнов був радником Президента України Віктора Януковича та керівником Головного управління з питань судоустрою Адміністрації Президента. Особиста письмова заява на ВРЮ та особисті коментарі в медіа мають відношення не до судді Баришівського районного суду (контроль над яким Андрій Портнов міг забезпечити і іншими способами, враховуючи можливості своєї посади).

Юридична атака Портнова була направлена на сім’ю Володимира Демішкана, який був, за словами Юрія Ніколова, “улюбленим мисливцем” Віктора Януковича та співзасновником мисливського клубу “Кедр”, та дуже близьким другом і соратником віце-прем’єр-міністра України Володимира Сівковича, який також був фанатом полювання (і, навіть, одного зі своїх агентів називав “Охотнік”, який, як виявилося, не є Андрієм Наумовим).

У квітні 2010 року віце-прем’єр Сівкович представляв Демішкана в якості губернатора Вінницької області. Однак, що є більш важливим, журналістка BIHUS.info Леся Іванова оприлюднила документи, в яких йдеться про те, що екс-помічник народного депутата Володимира Сівковича – Данило Гетманцев та його компанія “Jurimex” обслуговували і компанію “Укравтодор” і членів сім’ї Володимира Демішкана.

Отже, Портнов “наїхав” на Демішкана, який одночасно був близьким і до Януковича, і до Сівковича, вимагаючи від суддів, щоб вони переглянули занадто легкий вердикт суду, який засуджував Сергія Демішкана, сина голови “Укравтодору”, тільки до умовного ув’язнення за умисне вбивство. Між тим, Сергій Демішкан фігурував у резонансній кримінальній справі, пов’язаній із вбивством директора авіакомпанії «Крунк» Василя Кривозуба у 2007 році. Мотивом злочину було прагнення заволодіти транспортним літаком Ан-26Б, який приносив стабільний дохід від здачі в оренду. Демішкан орендував цей літак у Кривозуба, а потім передавав його в суборенду, отримуючи прибуток на різниці тарифів.

Слід також обов’язково звернути увагу на той факт, що вбивство Кривозуба Сергієм Демішканом та його подільниками відбулося у листопаді 2007 року, дискусія щодо занадто “скромного” вироку почалася на початку 2012-го року, а Портнов та його соратники вирішили включитися у досягнення справедливості для невинно вбитого Василя Кривозуба та його рідних у квітні-травні 2012 року. Окрему цікавість представляє той факт, що сумнозвісний Анатолій Шарій почав писати атакуючі статті проти Сергія Демішкана ще на початку 2011-го року. А тепер він заявляє у соцмережах, що за вбивством Портнова, нібито, стоїть Україна.

Вже до кінця травня 2012 року суд відмінив занадто поблажливий вирок щодо Демішкана. Настільки ефективним було втручання Портнова. А результат щодо судді, який виніс поблажливий вирок вбивцям, було отримано лише в 2016 році, коли і Портнов, і Сівкович, і Демішкан вже давно були на території Російської Федерації.

Такі широкі розбіжності в часі говорять про те, що Андрій Володимирович Портнов зацікавився справою не через природню тягу до справедливості, а через більш приземлені питання влади та впливу на оточення і самого Віктора Януковича. До того ж, найбільш повне досьє на Володимира Сівковича, яке опубліковане у 2023-2024 роках в українських медіа, говорить про безпосередню зацікавленість Сівковича та його соратників у питаннях авіації. Тим більше, що літак Ан-26Б, навколо якого сталася суперечка, що призвела до навмисного вбивства, – це один з тих типів літаків, які обслуговує відома нам авіакомпанія “Константа”, яку так само обслуговувала компанія “Jurimex” Данила Гетманцева. А отже, можна зробити гіпотезу про те, що контакти Сівковича були зацікавлені в збільшенні парку таких літаків. Тим більше – у буремному 2007-му році.

Протиборство Сівковича та Портнова могло тривати більше 13 років, з використанням сил на території України, які були підконтрольні обом соратникам Януковича, не дивлячись на перебування за кордоном – в Росії чи Іспанії. Портнов та Сівкович продовжували конкурувати за вплив на фінансові потоки, позицію в спецслужбах та правоохоронній системі та в бізнес-середовищі.

Врешті решт, нерви кадебешника не витримали і він вирішив “сумістити приємне з корисним” – організувати вбивство одвічного конкурента, та ініціювати чергову інформаційну спеціальну операцію на території країн Європейського Союзу, звинувачуючи українські спецслужби у вчиненні терактів та позасудових страт на території країн Європи (адже вбивство сталося поруч зі школою – це додає емоційності у медіапокритті). Погодьтеся – це в стилі КДБ: дістати двох зайців одним пострілом.

Андрія Портнова вбили люди, близькі до російських спецслужб. Адже Іспанія – це прадавня батьківщина капіталів російських організованих злочинних угруповань. Саме за розкриття прихованих коштів російських бандитів в Іспанії отруїли Олександра Литвиненка та намагалися отруїти Сергія Скрипаля – обидва представники російських спецслужб. Тож проблем у проведенні операції з ліквідації особи на території Іспанії у російської сторони не було. Особливо, враховуючи ліквідацію російського пілота Максима Кузьмінова, який передав українській розвідці російський гелікоптер.

Організатором і замовником вбивства Андрія Портнова може бути Володимир Сівкович, оскільки він має мотив, засоби, ресурси та може отримати від цієї операції ефективний результат як для своїх мереж та бізнесу в Україні, так і для своїх нових господарів в Москві.

Сівкович VS. Деркач

У двобої між Володимиром Сівковичем та Андрієм Портновим переміг Володимир Сівкович та його мережа впливу, яка залишається однією з найбільших в Україні. На топ-посадах державної служби працює багато людей, які безпосередньо пов’язані із Сівковичем і, навіть, були його кумами.

Після смерті Портнова вказана мережа Сівковича могла перемкнути всю свою увагу на аналогічну мережу впдиву Андрія Леонідовича Деркача, який, з високою долею ймовірності, може представляти інтереси ГРУ МО РФ в Україні. Мережа Деркача до певного періоду була найбільш ініціативною і впливовою. Деркач навіть особисто зустрічався з колишнім адвокатом Дональда Трампа – Руді Джуліані, з метою нанесення ударів по сім’ї Джо Байдена.

Величезна кількість представників обох мереж, і Сівковича, і Деркача, продовжуть працювати в державних і правоохоронних органах, а також спецслужбах, навіть, після гучного скандалу “Міндіч-гейт”. Отримання Андрієм Деркачем зірки героя Росії, ймовірно, могло означати, що ряд операцій, присвячених дестабілізації української держави і державності були ним успішно реалізовані та, фактично, підійшли до кінця.

А, отже, після того як Сівкович прибрав з дороги Портнова, діяльність Деркача та його мережі також скорочуватиметься та видозмінюватиметься. Таким чином, Сівкович вийшов у суперфінал гри російських спецслужб проти України. Доказом цього факту є те, що до оточення Сівковича і його мережі не застосовуються не те що засоби кримінального переслідування, а навіть – відсутні журналістські розслідування.

Це велике дослідження опубліковане для того, щоб закрити цю діру в журналістській діяльності.