Вже не перший рік я намагаюся уважно стежити за похитуванням веж Кремля. Якийсь час тому термін, який використовували раніше – «кремленологи», став матюком. Тому зараз цієї назви не має.
Наприклад, придворний піарник Євген Мінченко називає цю конструкцію «Політбюро 2.0». Але ми йому не дуже віримо, хоча й черпаємо багато інформації звідти для подальшої розробки.
Проте самі доповіді «Політбюро 2.0» дуже хороші тим, що головний наратив Володимира Путіна (все-таки головної вежі Кремля) простежується дуже добре.
Каже цей наратив наступне:
«Вежі Кремля – приблизно рівні. Але, вежа Путіна значно «рівніша» за інших, не дивлячись на дружбу щодо кооперативу «Озеро» та багатомільярдні контракти. Всі інші вежі постійно воюють одна з одною, але все відбувається під наглядом і з благословення головної вежі, яка є або ініціатором, або арбітром боїв!
І тут відбувається арешт Улюкаєва!
По-перше, це кричущий випадок арешту одного з членів Уряду РФ, чого не відбувалося ніколи.
По-друге, чого б не белькотіли «вуса Пєскова», це не могло статися без санкції та волі Володимира Путіна. Тому що це просто неможливо. Не для того він жахав Бастрикіна за допомогою ФСБ, щоб він президенту фігвами малював.
По-третє, якщо це відбувалося під особистим контролем Путіна (а інакше бути не могло), то це ще більш кричущий випадок, тому що публічні силові демарші всередині «Політбюро» йому не те що не властиві (як колишньому гебісту), а прямо суперечать природі бізнес-процесів, що він любовно відбудовував 20 років.
Таким чином, це очевидно абсолютно нетипова ситуація, що виходить за рамки, яка має серйозні комплексні причини і далекосяжні наслідки для всієї тектонічної системи управління умовним «Кремлем» (російською владною верхівкою).
Звідки взялося горе?
Розслідування у справі про приватизацію та продаж акцій «Башнафти» розпочалося у квітні 2014 року. Про розслідування стало відомо у липні того ж року, коли було заарештовано підприємця Левона Айрапетяна. У серпні цього року Айрапетян вийшов на волю.
Відповідно до слідства, Айрапетян спільно із сином колишнього голови Башкирії Муртази Рахімова – Уралом розробили план розкрадання «Башнафти». Компанія була створена на основі підприємств башкирського ПЕК, що були приватизовані Уралом Рахімовим у 2005 році. Рахімов став головою нової компанії. За даними слідства, сама приватизація ПЕК була незаконною.
2009 року Рахімов продав акції «Башнафти» структурам АФК «Система» (Володимира Євтушенкова). Сума операції склала 2,5 млрд доларів. Відповідно до слідства, це було десь на 500 млн. доларів нижче за ринкову ціну.
У вересні 2014 року мільярдеру Євтушенкову було пред’явлено офіційні звинувачення за статтею про відмивання грошей. Його помістили під домашній арешт. Майже відразу після цього АФК «Система» повідомила про зупинення угоди з «Башнефтью».
Наприкінці жовтня 2014 року Арбітражний суд Москви ухвалив вилучити акції «Башнафти» у АФК «Системи». На початку грудня 2014-го папери перейшли у власність держави, а Євтушенкова майже відразу після цього було звільнено з-під домашнього арешту, під яким він пробув три місяці. Урал Рахімов був оголошений у міжнародний розшук та переховується в Австрії, яка надала йому політичний притулок.
Продаж держпакету «Башнафти», що послідував за «віджимом» компанії у некошерних Кремлю бізнесменів, був не просто інвестиційною угодою. Вона стала головною приватизаційною подією в період серйозної інвестиційної кризи, яка була запущена війною з Україною.
І цей найважливіший захід майже відразу після оголошення був відкладений на невизначений термін рішенням прем’єра Дмитра Медведєва. Причина – спекотна сутичка за актив між ЛУКОЙЛом і «Роснефтью», що вилилася у серйозний конфлікт в уряді та адміністрації президента.
«Роснефть» очевидно програвала у боротьбі за формальними ознаками. По-перше, вона була держкомпанією. А одна держкомпанія не може приватизувати іншу держкомпанію – це оксюморон. По-друге, у «Роснафти» були дуже хронові для інвестицій у держсектор економічні показники, які треба було витягувати за рахунок фейків у статистиці та мінекономіці (що, мабуть, і робив Улюкаєв). Саме через ці причини на користь «Роснафти» угоду затримували.
Таким чином, своїм рішенням про можливість викупу акцій «Башнафти» квазідержавною «Роснефтью» міністр економрозвитку РФ діяв на користь Дмитра Медведєва (бо Медведєв особисто затримував конкурс для «Роснефти») та на користь Ігоря Сечина, якого останнім часом нещадно валять у пресі.
Фактично, розслідування проти Шувалова («коргі Шувалова»), розслідування проти Сечіна («супер-яхта принцеса Ольга»), розкручування постійних мемів про Медведєва – це можуть бути ланки одного ланцюга.
І тепер, після настільки жорсткого, різкого та безкомпромісного арешту високопосадовця, ні Медведєв, ні Сечин не можуть почуватися комфортно. Починаючи з того, що Сечин тепер гарантовано не отримає «Башнафту», закінчуючи тим, що він зі «свідка» може стати «хабародавцем».
Що тепер буде?
Ну, по-перше, це старт передвиборчої кампанії з перевиборів Володимира Володимировича Путіна, які заплановані на 2018 рік.
Професор МДІМВ, книга якого про те, як робити революцію, ось-ось вийде на прилавки, Валерій Соловей – наполягає на своєму інсайді про те, що перевибори Путіна відбудуться у 2017 році. Восени. А можливо, навіть і навесні.
Причиною тому він називає сильну соціальну напругу через різке погіршення якості життя росіян. Тому, щоби не підійти до виборів на межі соціального вибуху, Путін хоче підтвердити свою легітимність достроково.
У Кремлі – спростовують, але із застереженням, що така думка була. Однак тільки на той випадок, якби в Білому Домі знову опинилися демократи, з якими вже дуже напнуті стосунки.
Якби Хілларі перемогла, то для комунікації з Вашингтоном Путіну знадобилися б перекладачі – хочеш-не хочеш. А найкращими тлумачами для заходу є, звичайно, «сисліби» (системні ліберали), які й представляють фінансово-економічний блок російського уряду. Більше того, Кудрін навіть розглядався як наступник Медведєва.
Проте, переміг Трамп і «Сісліби» стали не потрібні. А якщо не потрібні «силіби», то не потрібні й вибори 2017 року.
Проблема рівня життя росіян та загальне невдоволення залишаються. Однак, як би нам не хотілося вірити у протилежне, наші сподівання на те, що «економіка Росії ось-ось обвалиться», не ґрунтуються на реальності. Проблеми, безумовно, з’являться та посиляться у 2017-му році. Але Путін сподівається на «вікно можливостей», яке у січні 2017-го йому відкриє Трамп. І сподівається він на це небезпідставно!
Разом!
Такий жорсткий хід, який розкриває та поглиблює конфлікт із Медведєвим та Сєчіним, показує, що Путін почувається досить впевнено та комфортно в умовах сьогоднішнього дня.
Можна, звісно, припустити, що це «гра ва-банк». Але, я, зізнатися, взагалі не бачу, що Путін «виграє» в такій грі за обставин, що склалися.
«Сисліби» з уряду та із загального контексту нікуди не подінуться, але частину своєї активності та самостійності будуть змушені втратити. А їхній лідер – Дмитро Анатолійович, може виступити «комфортним», але сильним та цікавим спаринг-партнером Путіна на майбутніх президентських виборах.
Для України – це погано. Бо будь-яке посилення Путіна чи демонстрація цього посилення – це погано.
