ЗМІСТ

ВСТУП
ІНСТРУМЕНТИ ВПЛИВУ
ВПЛИВ НА ІНСТИТУЦІЙНОМУ РІВНІ
ВПЛИВ НА ІНДИВІДУАЛЬНОМУ РІВНІ
Франсуа Фійон
Валері Пекресс
Наталі Гуле
Тьєррі Маріані
Емманюель Леруа
Егунтчі Беанзін, «Ліга захисту чорних африканців»
Тамара Волохова
Вєра Нікольскі
Джордже Кузманович
ВИСНОВКИ

ВСТУП

Росіяни мають давню історію взаємин з Францією, вони підтримували і активно розвивали міжкультурні відносини тривалий час. Знаходженню точок дотику сприяв глибоко вкорінений у французьку політичну свідомість антиамериканізм та загальне захоплення «великою російською культурою». СРСР активно використовував особливу позицію Французької Республіки щодо НАТО. В результаті такої взаємодії і громадська думка, і еліти у Франції здебільшого досить прихильно ставилися до Росії та готові були пробачати їй багато з того, що не вкладається в традиційне розуміння міжнародного права. Росіяни, зі свого боку, віддячували взаємністю й після розпаду СРСР почали активно інвестувати в нерухомість на півдні Франції.

Така взаємопереплетеність інтересів призвела до того, що у Франції сформувався цілий пласт політиків різного рівня, які постійно намагалися «зрозуміти Росію» і публічно відстоювали право Російської Федерації на осібне бачення міжнародного права, міжнародних відносин, національних інтересів та міжнародно визнаних кордонів. І навіть повномасштабне вторгнення в суверенну державу не зупинило частину з них у намаганні виправдати дії Росії.      

Очевидно в такій поведінці немає нічого дивного, адже в 2019 році сам президент Франції Еммануель Макрон під час виступу на сесії Парламентської асамблеї Ради Європи повністю підтримав повернення російської делегації до Парламентської Асамблеї Ради Європи, звідки їх викинули в 2016 році через агресію проти України.

Трохи менше як за рік до початку великої війни, 25 травня 2021 року французьке видання Ouest-France зацитувало слова Макрона на європейському саміті про «момент істини у відносинах із Росією, який підштовхує до глибокого перегляду відносин». Так, особисто президент Франції, який домігся повернення РФ до ПАРЄ, продовжував просувати меседж, що політика санкцій ЄС проти Росії не є ефективною і потрібно від неї відмовлятися.

Назагал часто французькі політики, намагаючись демонструвати самостійність і нешаблонність у питаннях зовнішньої політики, не задумуються про довгострокові і далекосяжні наслідки своїх дій і заяв та тим самим підіграють Росії у реалізації її тактичних цілей.

Сама ж Росія докладає максимальних зусиль, аби кількість і статус російських агентів впливу у французькому політикумі не лише не зменшувалися, але й постійно зростали. Для цього російська державна машина, а також російські політики і лояльні до влади бізнесмени налагоджують близькі контакти з французькими контрагентами на індивідуальному та інституційному рівнях (шляхом налагодження стратегічної співпраці з опозиційними політичними силами, передусім «Національним об’єднанням» М. Ле Пен).

На індивідуальному рівні агенти впливу використовуються здебільшого для формування і трансляції меседжів на внутрішній ринок Росії, а на інституційному – для впливу на політичну ситуації у Франції та вплив на формування актуального порядку денного. У французьких маргінальних політичних колах діє ціла плеяда російських агентів, які готові просувати будь-які потрібні для російської влади меседжі навіть задарма.

Діючі та відставні французькі політики використовуються в якості спостерігачів на виборах, зокрема в Криму, для легітимізації результатів волевиявлення, які не визнає цивілізований світ включно з партнерською для Росії Туреччиною.

ІНСТРУМЕНТИ ВПЛИВУ

Поведінка росіян, спрямована на розширення можливостей свого інформаційного впливу у Франції, є настільки неоковирною і нахабною, що подекуди зводиться до неприхованого підкупу, зокрема журналістів. 

У вересні 2021 року французький журналіст одного з провідних французьких видань Le Monde, який живе і працює у Москві, Бенуа Віткін написав у твітері, що отримав електронного листа з пропозицією співпраці. У листі адресованому представникам преси (а не особисто Віткіну) французькою мовою звертався Іван Карамазов, який представився помічником керівника «Фонду боротьби з репресіями» (скорочено – ФБР), заснованого у березні 2021 року.

На сайті Фонду з впізнаваною абревіатурою а-ля-ФБР прямо зазначено, що організацію створено за фінансової підтримки інвестора групи «Вагнера» Євгенія Пригожина. Водночас жодної офіційно зареєстрованої структури з такою назвою на той момент не існувало.

У листі, який отримав Б.Віткін, зазначається, що неіснуючий фонд готовий оплатити проведення інформаційної кампанії у Франції, яка буде стосуватися критики французької влади щодо нібито застосування насильства проти протестувальників. Йдеться про готовність оплатити статті, фотографії, репортажі та навіть документальні фільми. А також пропонується допомога з розміщенням цих матеріалів на російських та англомовних партнерських ресурсах. Французька організація Témoins-Caisse de solidarité («Каса солідарності») підтвердила Б.Віткіну факт отримання аналогічної пропозиції щодо співпраці. Є підстави вважати, що не всі представники медіа, які отримали даний лист відкинули можливість співпраці.

Після заяви Віткіна у твітері ФБР підтримали англомовне видання NewsAnyway та українське видання «Вести». Посольство Росії у Франції оприлюднило недипломатичну заяву з образами на адресу «Le Monde».

Загалом для збереження впливу на політичну ситуацію у Франції РФ застосовує кілька основних інструментів:

• Експлуатація ідеологічно індоктринованих політиків («корисних ідіотів»). Полягає у підтримці і налагодженні політичних контактів з несистемними, популістськими, антизахідними політичними силами і окремими політиками. Використання їх особливої політичної позиції для демонстрації несприйняття демократичних цінностей частиною суспільства, наявністю запиту на проросійський наратив. До цієї категорії з певними застереженнями можна віднести навіть нинішнього французького президента Еммануеля Макрона, який через власні переконання посприяв поверненню Росії в ПАРЄ в 2019 році.
• Корупція. Підкуп діючих французьких політиків, чиновників, представників місцевого самоврядування, акторів через надання безвідсоткових кредитів та благодійних внесків для політичних партій, фінансування виборчих кампаній, призначенням на почесні посади, надання ефірного часу на каналах, що прямо чи опосередковано фінансуються російським урядом.
• Інфільтрація. Просування росіян або проросійських агентів до французьких представницьких та виконавчих органів влади і місцевого самоврядування.

ВПЛИВ НА ІНСТИТУЦІЙНОМУ РІВНІ  

Москва впродовж тривалого часу налагоджує тривкі відносини з опозиційними, контрсистемними, позасистемними та радикальними політичними партіями у країнах старої Європи. За рахунок тривалості такої співпраці, а також завдяки суттєвій фінансовій та медійній підтримці в низці країн ЄС Росії вдалося перетворити колись маргінальні та непомітні для широкого загалу політичні сили у потужних агентів впливу, окремі з яких отримали не лише парламентське представництво, але й місця у Європейському парламенті та можливість провести свого кандидата у другий тур президентських виборів.

Йдеться про «Національне об’єднання» Марін Ле Пен, яке тривалий час було маргінальною партією у французькій політичній системі. Проте за останнє десятиліття Національне об’єднання рішуче позбулося іміджу маргінальної політичної сили, маючи місця в Національній асамблеї, представництво у Європейському парламенті та демонструючи пристойні результати у другому турі президентських виборів.

Такі успіхи були досягнуті зокрема завдяки співпраці з РФ, яка щедро підтримує «Національний фронт» фінансово, медійно і політично. Завдяки цьому Росія має можливість безпосередньо впливати на актуальний порядок денний, визначати французький політичний дискурс, блокувати або серйозно опонувати ініціативам французького уряду, які йдуть врозріз з позицією Росії. А паралельно Росія отримує можливість демонструвати пересічному російському виборцю, що не все так однозначно у розвиненій демократичній країні, що існують популярні політичні сили, які мають відмінну політичну позицію, яка знаходить широку підтримку народних мас.

«Національне об’єднання» (до 1 червня 2018 року – «Національний фронт») Марін Ле Пен є найпотужнішою французькою політичною партією серед тих, які відкрито підтримують Кремль. Це третя за кількістю членів політична партія Францїї, представлена у національному та Європейському парламенті. Більше того, у 2014 році Національний фронт Ле Пен здобув перемогу у Франції на виборах в Європарламент набравши 26% голосів виборців.

Путіна та Марін Ле Пен поєднують не лише ідеологічно близькі погляди. Через расистське та антисемітське минуле «Національного фронту» французькі банки відмовилися надавати йому гроші в борг. Тому Марін Ле Пен мусила шукати можливості фінансування в інших місцях і досить швидко знайшла фактично безмежне джерело ресурсів.

Так, у 2014 році тоді ще «Національний фронт» отримав кредити від російських банків на суму 11 млн. євро. Один із кредитів – на 9 млн євро – був виділений невеликим «Першим чесько-російським банком», у якого згодом Центробанк Росії відкликав ліцензію.

За інформацією французьких та латвійських розслідувачів, Віліс Дамбіньш – директор керуючої компанії, що контролюється Олександром Бабаковим (колишнім заступником голови Держдуми РФ), та співвласник компанії Financiere Egine S.A. (Люксембург), – особисто зустрічався щонайменше з двома представниками партії «Національне об’єднання», щоб обговорити умови надання російських кредитів. 17 березня 2016 року в Женеві Дамбіньш зустрівся з тодішнім депутатом Європарламенту Жан-Люком Шаффхаузером, який свого часу жив у Росії і Польщі. У 2014 році саме Ж.-Л.Шаффхаузер та О.Бабаков зіграли ключову роль в отриманні «Національним фронтом» першого кредиту з Росії від Першого чесько-російського банку.

За даними Re:Baltica та Mediapart, у 2014 та 2015 роках ще одна офшорна компанія, яку контролював Дамбіньш, Spencerdale Limited (BVI), через люксембурзьку компанію East West Communication Group виплатила 250 тисяч євро дослідницькому центру Académie Européenne, одним із засновників якого є Жан-Люк Шаффхаузер. Ще 140 тисяч євро Шаффхаузер отримав за допомогу в залученні «Національним фронтом» кредиту з Росії.

Після отримання першого кредиту для «Національного фронту» у 2014 році Шаффхаузер долучився до західних політиків, які визнали легітимність референдуму 2014 року, за яким Крим «увійшов» до складу Росії. Він також їздив спостерігачем на «вибори» в окуповані Росією частини Донецької та Луганської областей, а навесні 2017 року відвідав «ІІІ-й Ялтинський міжнародний економічний форум» як представник політичної коаліції французьких радикальних партій «Об’єднання темно-синіх» (Rassemblement Bleu Marine). Таким чином, представники французьких політичних сил могли за гроші забезпечувати російській агресії проти України видимість міжнародної легітимності.

Шаффхаузер підтвердив журналістам, що у 2016-му році на зустрічі в Женеві обговорювалася можливість співпраці з російськими банками, і латиш Дамбіньш, який представляв інтереси Олександра Бабакова, запропонував послуги кількох організацій, у тому числі банку «Стратегія». Наступного дня після зустрічі, 18 березня 2016 року, кредит, отриманий у 2014-му «Національним фронтом» від Першого чесько-російського банку, був переуступлений маловідомій московській фірмі «Конті». За словами Шаффхаузера, партія Марін Ле Пен надіслала офіційного листа до російського Центробанку, де у відповідь порадили не платити за кредитом, вважаючи рішення про його продаж фірмі «Конті» актом шахрайства.

Компанія «Європейська академія» (Académie Européenne), до наглядової ради якої входив Шаффхаузер, стала основною ланкою в отриманні кредитів для партії Марін Ле Пен. У 2014 році у Стразбурзі, де ця компанія була зареєстрована, Жан-Люк Шафхаузер пропонував наглядовій раді «Європейської академії» включити до складу її учасників помічників Олександра Бабакова – Михайла Плісюка та Олександра Воробйова, які працювали у некомерційній організації «Інститут Організації договору про колективну безпеку». У червні 2017 року міністерство фінансів США наклало санкції на Бабакова, Плісюка та Воробйова.

Впродовж усього 2014 року Шафхаузер співпрацював із Плісюком та Воробйовим, ймовірно, відпрацьовуючи гроші, сплачені Кремлем за просування російських наративів на рівні Європарламенту. Про це свідчать копії онлайн-листування між ними, які опинилися у розпорядженні Mediapart.

Крім залучення росіян у протоколі зборів наглядової ради «Європейської академії» йшлося про надання кредиту «Національному фронту» на суму 10,56 мільйона євро. Саме після цієї зустрічі та прийняття «смотрящих» від Бабакова у склад наглядової ради компанії Шафхаузера партія «Національний фронт» отримала від Першого чесько-російського банку кредит на аналогічну суму (мінус комісії для банку і «Європейської академії»).

У червні 2016 року партія Ле Пен вирішила взяти кредит на суму три мільйони євро (під 6% річних) у московському банку «Стратегія» для фінансування передвиборчих кампаній. А ще за місяць банк «Стратегія», як і Перший чесько-російський банк до нього, втратив банківську ліцензію. Існує інформація, що після закриття банку «Стратегія» обговорювалася можливість залучення ще одного кредиту для «Національного фронту» в російському банку НКБ, який у грудні 2016 року також був позбавлений ліцензії.

Вибір банків для кредитування «Національного фронту» та їх подальша доля дають підстави припускати, що ці фінансові установи виступали учасниками схем з політичної корупції міжнародного рівня, метою яких було фінансування французької парламентської партії в обмін на можливість залучення окремих представників цієї партії в акціях з легітимізації дій Росії, які явно суперечили міжнародному праву.

ВПЛИВ НА ІНДИВІДУАЛЬНОМУ РІВНІ

Враховуючи, що системна інституційна підтримка політичних сил і організацій несе низку ризиків для реципієнтів такої підтримки у Франції і може бути заблокована судами або правоохоронними органами в межах кримінальних проваджень, росія активно ангажує до співпраці окремих осіб прямо чи опосередковано пов’язаних з політичними процесами у Французькій Республіці. Для цього використовуються класичні прийоми з арсеналу російських спецслужб: підкуп, призначення на високооплачувану посаду, інформаційна підтримка, участь у спільних заходах з російськими політиками високого рангу тощо. При чому для інфільтрації у французький політикум використовуються як власне французькі політики та громадські діячі, так і колишні та нинішні громадяни російської федерації з неоднозначним життєвим досвідом, які після еміграції до Франції розпочинають там активну політичну діяльність.

Серед агентів російського впливу у Франції можна виділити кілька умовних груп залежно від соціального статусу і політичного досвіду їх учасників. До цієї категорії належать чинні та колишні прем’єр-міністри та члени французького уряду, лідери парламентських фракцій.

До самого початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну у Франції панував проросійський політичний мейнстрим, під який змушений був підлаштовуватися і чинний президент Емманюель Макрон, завдяки зусиллям якого російська делегація повернулася у ПАРЄ. Як наслідок, більшість кандидатів у президенти Франції на передостанніх виборах (2017 рік) мали проросійський шлейф.

Франсуа Фійон

У листопаді 2016 року кандидатом у президенти від правих «Республіканців» оголосили колишнього прем’єр-міністра Франції (2007-2012) Франсуа Фійона. На той момент обидва ключові кандидати у президенти Франції – Марін Ле Пен і Франсуа Фійон – були близькими друзями Кремля. Після кримінальної справи, порушеної проти нього за фіктивне працевлаштування дружини, Фійон відійшов від політики, але не зник з кремлівських радарів. На знак подяки за лобіювання російських інтересів у Франції розпорядженням уряду Росії від 10 червня 2021 року Франсуа Фійона висунули кандидатом у члени ради директорів російської державної компанії «Зарубєжнєфть». Фійон отримав це щедре призначення як президент консалтингової компанії Apteras, яка має давню історію співпраці з російськими партнерами. Крім того, у грудні 2021 року Фійон увійшов до ради директорів російської нафтогазової компанії «Сібур», зі складу якої прибрали колишнього зятя президента Володимира Путіна Кирила Шамалова.

Валері Пекресс

Валері Пекресс з 2007 по 2012 роки була членом уряду Франсуа Фійона (на посадах міністра вищої освіти та наукових досліджень, міністра бюджету, міністра державної служби). Стала першою жінкою-кандидатом від партії «Республіканці» на посаду президента. Разом із нею на посаді держсекретаря з питань транспорту працював інший прихильник Росії та адвокат російської анексії Криму, а нині депутат Європарламенту Тьєрі Маріані, який підтримував Фійона під час його президентської кампанії.

Свого часу після оголошення про участь у виборах президента Франції російські державні медіа взялися завзято підтримувати її у своїх сюжетах. Батьків Пекресс називають «інтелектуалами та шанувальниками Достоєвського і Толстого», які відправили її в «Артек». Сама Пекресс чудово володіє російською мовою. Батько Валері – Домінік Ру – працював генеральним директором корпорації Bollore Telecom, яка контролює значну частку медіаактивів у Франції, і міг використовувати свої зв’язки для медіапідтримки доньки.

Валері Пекресс була фігуранткою міжнародного скандалу, який міг бути інспірований російськими спецслужбами. В середині грудня 2021 року Пекресс їздила до Вірменії, де зустрічалася з президентом цієї держави. Аж потім її інкогніто доправили до територій Нагорного Карабаху, в’їзд до яких зараз контролювався російськими військовослужбовцями. Президент Азербайджану Ільхам Алієв висловив невдоволення цим візитом в інтерв’ю азербайджанським телеканалам. Відповідаючи на питання журналістів, він чітко дав зрозуміти, що слова представників російської «миротворчої місії», буцімто вони не знали про візит Пекресс, яка їхала приватною машиною, він вважає нещирими.

В.Пекресс зустрічалася з президентом невизнаної Республіки Арцах і висловила підтримку, чим, безумовно, підлила оливи у вогонь протистояння. Внаслідок цього уряд Азербайджану передав Франції ноту протесту. Особливої пікантності ситуації надає той факт, що аналогічний візит у той самий час здійснив і буцімто конкурент Валері Пекресс у президентській гонці Ерік Земмур, який теж виступав з проросійських позицій. Його називали особливим політичним проєктом, покликаним налякати французів та мотивувати їх голосувати за Пекресс як більш помірковану політикиню.

Після початку повномасштабного вторгнення В.Пекресс засудила дії російського керівництва. В якості президентки найбільшого французького регіону Іль-де-Франс вона відвідувала Київ влітку 2022 року, щоб обговорити варіанти участі у відбудові зруйнованих українських міст. 4 вересня 2023 року Валері Пекресс була нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня за вагомий особистий внесок у зміцнення міждержавного співробітництва, підтримку державного суверенітету та територіальної цілісності України, популяризацію Української держави у світі.

Наталі Гуле

Сенаторка Франції від департаменту Орн, що представляє партію «Союз демократів і незалежних» (Union des démocrates et indépendants), Наталі Гуле, яке обіймає посаду віце-голови комісії з міжнародних справ і оборони, неодноразово використовувалася російськими пропагандистами для дискредитації України. Підтримувала тісний зв’язок з представниками фракції «Опозиційна платформа – за життя», зокрема Вадимом Рабиновичем. 

Вперше сенаторка Гуле публічно згадала про Україну у квітні 2016 року в інтерв’ю радіостанції France Inter 7, в якому вона повідомила про нібито розміщення в Україні табору, який готує джихадистів. Пізніше в коментарі українському виданню «Тиждень» вона навела деталі про те, що табір нібито функціонує у Дніпропетровській області, а повідомив їй про це особисто глава СБУ Василь Грицак. Пізніше СБУ підтвердить факт зустрічі сенаторки з главою спецслужби, але категорично спростує розмову про ІДІЛ.

Дружба між Н.Гуле та В.Рабиновичем почалася в червні 2019 року в розпал парламентської кампанії в Україні. Тоді Нестор Шуфрич та Вадим Рабинович зустрілися з Наталі Гуле у Парижі та передали їй «мирний план для Донбасу», який активно, але безуспішно просував Віктор Медведчук, організовуючи зустрічі з маргінальними політиками Британії, Франції та Німеччини. Тоді Наталі Гуле пообіцяла передати цей «мирний план», імовірно, написаний у Кремлі, президенту Франції Емманюелю Макрону. Його подальша доля невідома.

У середині червня 2021 року сайт «ОПЗЖ» опублікував новину про те, що в Києві на запрошення народного депутата Вадима Рабиновича 31 травня перебувала делегація сенаторів Франції: Наталі Гуле, Жоель Герра і Жан- П’єр Мога. На youtube-каналі Віктора Медведчука «Перший незалежний» про це вийшов піар-сюжет.

За ініціативи Наталі Гуле 21 червня 2021 року в будівлі Сенату Франції відбувся круглий стіл на тему «Антисемітизм в Україні», який відвідав Вадим Рабинович. Французькі сенатори обговорювали з Рабиновичем зокрема закриття в Україні трьох проросійських телеканалів, які пов’язували з Віктором Медведчуком.

Наталі Гуле подарувала Вадиму Рабиновичу медаль французького Сенату та взяла участь у неофіційних заходах. Рабинович повів французьку сенаторку на прогулянку Андріївським узвозом. Пізніше стало відомо, що кадри цієї прогулянки, зняті на смартфон, стали основою сюжету для новинної програми «Вести» телеканалу «Россия 1». Сюжет на головному російському пропагандистському телеканалі вийшов під заголовком «Французская делегация неожиданно обнаружила неонацизм на Украине». Його меседжі моментально були масово поширені в російських онлайн-джерелах. У самому сюжеті йдеться, що під час прогулянки Андріївським узвозом Наталі Гуле нібито наштовхнулася на захід полку «Азов», в ході якого дітей навчали збирати автомати та записували в добровольці, щоб їхати воювати на Донбас. Насправді ж сенаторка побачила символіку ОУН, але правда її вочевидь не цікавила. Після свого повернення до Франції французька сенаторка офіційно звернулася до міністерства закордонних справ Франції з проханням дати оцінку неонацистському руху в Україні.

Варто відзначити, що поведінка Н.Гуле красномовно свідчить про те, що вона не лише не розуміє речей, про які робить сенсаційні, чи то пак епатажні заяви, але й навіть не прагне в них розібратися. Враховуючи цей факт, а також те, що вона жваво поширює російську пропаганду у твітері, можна припустити, що вона є об’єктом маніпуляцій з боку Вадима Рабинович, словам якого вона повністю довіряє. Водночас залишається відкритим питання, чи є Наталі Гуле несвідомим об’єктом маніпуляцій Кремля, чи свідомо підігрує російським спеціальним інформаційним операціям проти України, отримуючи за це винагороду.

Тьєррі Маріані

Депутат Європарламенту, колишній міністр транспорту та колишній депутат Національної асамблеї Франції Тьєррі Маріані є одним з найбільш затятих і безпринципних агентів російського впливу у Франції. Неодноразово він стверджував, що Франція нібито «потребує росіян». 

Його особистий зв’язок з Росією розпочинається у 2005 році – саме того року Маріані одружився з росіянкою Іриною Чайхоуліною, яка змогла вже у 2011 році, очевидно не без допомоги чоловіка, отримати громадянство Франції. З 2007 року Чайхоуліна була ведучою інтернет-каналу Ніколя Саркозі.

У 2012 році Маріані став співпрезидентом впливової й статусної асоціації «Франко-російський діалог» разом з близьким до В.Путіна «королем російської залізниці» Володимиром Якуніним (президент ВАТ «РЖД» у 2005–2015 рр.). Ця асоціація була створена під патронатом президентів В.Путіна і Ж.Ширака та об’єднала політиків і промисловців двох країн.

У липні 2015 році Т.Маріані привіз до Криму близько десятка французьких депутатів, щоб легітимізувати російську анексію та «боротися з дезінформацією в європейських ЗМІ щодо цього питання». Делегація на чолі з Тьєррі Маріані 22 липня ввечері прибула у Москву, а 23 липня після зустрічей у Держдумі вирушила до Криму. Під час цієї поїздки Маріані заявив, що немає ніякої окупації і озброєних людей, у кримських татар немає жодних проблем, їх не переслідують, кримчани вільні, а права національних меншин якраз порушуються в Україні.

У жовтні 2015 року Тьєррі Маріані зняли з посади віцепрезидента групи Європейської народної партії у ПАРЄ через згадану несанкціоновану українською владою поїздку в окупований Росією Крим у липні.

З 2015 року Тьєррі Маріані здійснив щонайменше шість поїздок до Сирії. 5 лютого 2016 року французьке сатиричне видання Charlie Hebdo розмістило на своїй офіційній сторінці у Facebook публікацію, де назвало Тьєррі Маріані «корисним ідіотом».

Навесні 2016 року Маріані вніс у парламент Франції пропозицію зняти європейські санкції з Росії. Його підтримала нижня та верхня палата Національної асамблеї. У 2017 році він увійшов до ради з етики RT France (французький підрозділ Russia Today), інформаційного каналу, що фінансується з російського бюджету.

У березні 2018 року Маріані знову приїжджав у Крим як спостерігач на президентських виборах. З 13 по 16 березня 2019 року Тьєррі Маріані очолював групу французьких політиків під час відвідин окупованого Росією Криму. Під час візиту особисто зустрічався з В.Путіним.

У травні 2019 року Маріані був обраний до Європейського парламенту під номером три у списку партії Марін Ле Пен «Національне об’єднання».

Варто зауважити, що поїздки Т.Маріані переважно оплачує приймаюча сторона. Зокрема, місію зі спостереження за виборами у липні 2020 року в Криму фінансувала російська державна установа. Його поїздку до Москви в березні 2021 року організував Російський фонд миру, очолюваний впливовим ультранаціоналістом з Росії Леонідом Слуцьким. Його поїздка до Казахстану в січні 2021 року була профінансована МЗС країни.

30 червня 2020 року перша заступниця міністра закордонних справ України Еміне Джапар звернулася до посла Франції в Україні Етьєна де Понсена з проханням офіційно відреагувати на незаконний візит французьких депутатів Європарламенту на чолі з Тьєррі Маріані до анексованого Росією Криму, що відбувся з 30 червня по 2 липня.

У червні 2021 року Європейський парламент заніс шість французьких депутатів, включаючи Тьєррі Маріані, до «чорного списку», забороняючи брати участь у діяльності Європейського парламенту. Серед звинувачень, які були пред’явлені Маріані, були і поїздки на окуповані українські території, і підтримка злочинного режиму Кремля, і підозри у фінансових зв’язках із російськими політичними елітами. Ця заборона діятиме принаймні до 2024 року.

***

Також до цієї групи агентів впливу можна віднести:

Мішель Вуазен, екс-керівник французької делегації у Парламентській асамблеї ОБСЄ. У складі делегації французьких парламентаріїв 29.07.2016 року без узгодження з українською стороною незаконно перебував на території окупованого Росією Криму. Брав участь у виборах до Держдуми Росії в 2021 році як «міжнародний спостерігач» у захопленому Криму.

Жером Ламбер, депутат Національних зборів Франції. Внучатий племінник Франсуа Міттерана. Брав участь у виборах до «Держдуми» Росії у 2021 році як «міжнародний спостерігач» на території окупованого Криму.

Емерік Шопрад, депутат французького «Національного об’єднання». Відповідальний за міжнародні зв’язки «Національного об’єднання». Без узгодження з українською стороною перебував на території окупованої Росії Криму. У березні 2014 року був присутнім як «міжнародний спостерігач» на так званому «референдумі».

Ів Поццо ді Борго, сенатор від Парижа від партії «Республіканці». Віце-президент франко-російської групи «дружби» у Сенаті. Без узгодження з українською стороною неодноразово перебував на території захопленого Росії Криму.

Марі-Крістін Даллоз – депутат від партії «Республіканці». Без узгодження з українською стороною протиправно перебував на території захопленого Росією Криму.

Емманюель Леруа

Співзасновник благодійної організації «Допомога дітям Донбасу» та колишній член GRECE (Groupement de recherche et d’études pour la civilization européenne – Дослідницької групи з питань європейської цивілізації), екстремістського етнонаціоналістичного аналітичного центру, створеного в 1968 році, який очолював Ален де Бенуа (перебуває у списку лояльних до Росії контактів, нібито складений Олександром Дугіним). GRECE пропагує етнічний націоналізм як запобіжник проти змішування рас, надаючи величезної ваги дохристиянській скандинавській культурі. Це загалом суперечило окремим католицьким принципам партії «Національний фронт», членом якого Е.Леруа був протягом 25 років. У 1998 році Леруа підтримав Бруно Мегре, коли той розірвав стосунки з партією тодішнього лідера Жана-Марі Ле Пена, Емманюеля Леруа, який публічно заперечував Голокост, згадують також у контексті дій французьких ультраправих на підтримку російських спецслужб на території окупованого Донбасу.

У 2008 році Леруа приєднався до «Партії популістів», утвореної з колишніх членів «Національного фронту» та «Національного республіканського руху Мегре», й одночасно став одним із найближчих радників та спічрайтерів Марін Ле Пен. Відтоді найзапальніші промови для Марін Ле Пен писав саме Леруа, а його радикальні думки ставали закликами Ле Пен. Саме тому в риториці Ле Пен було так багато тез, схожих на роздуми Олександра Дугіна.

У 2014 році Гайдз Мінассян писав у Le Monde, що Леруа намагався «без особливого успіху налагодити контакти на високому рівні між Марін Ле Пен та російськими лідерами, за допомогою своєї дружини-росіянки». За словами журналіста, дружина мала зв’язки з Інститутом демократії та співробітництва – проросійським аналітичним центром (м.Париж), який очолювала Наталія Нарочницька, колишня депутатка Державної думи від націоналістичної партії «Родіна».

Е.Леруа був призначений відповідальним за комунікації в Альянсі Франція – Європа – Росія (AAFER), проросійському аналітичному центрі, очолюваному Фабрісом Сорліном, колишнім кандидатом на виборах від «Національного фронту». AAFER пропагує «зближення між Європою та Росією. У 2007 році Леруа був доповідачем на «Білому форумі» — конференції расистів, що проходила в Москві під головуванням колишнього лідера Ку-клукс-клану Дейвіда Дюка.

Леруа також заявив на Бердяєвських читаннях, що нинішній конфлікт в Україні є продовженням Великої гри проти Росії. Бердяєвські читання організовує Інститут соціально-економічних та політичних досліджень (ISEPR), який ще в 2013 році призначили адміністратором російських президентських грантів. Запрошення Леруа на форум, організований ISEPR, ставить під сумнів попередні заяви, що його спроби налагодити контакти на високому рівні з керівництвом Росії були невдалими.

Егунтчі Беанзін, «Ліга захисту чорних африканців» 

Для створення телевізійної картинки періодично залучаються громадські активісти зі скандальним шлейфом. Серед таких осіб можна згадати, наприклад, Егунтчі Беанзіна, який представляє достатньо токсичну для французької влади маргінальну громадську організацію «Ліга захисту чорних африканців» (Ligue de defense Noire Africaine).

У травні 2021 року пан Беанзін організовував у Парижі мітинг за участі близько 30 осіб, на якому були помічені центральноафриканські та російські прапори, а головний меседж зводився до того, що «Африка підтримує Володимира Путіна». При цьому французькі медіа заздалегідь не повідомляли про плани центральноафриканської діаспори в Парижі провести даний захід, а єдина згадка про нього була розміщена на фейсбук-сторінці самої діаспори. Натомість захід широко висвітлювався в медіа, підконтрольних Євгенію Пригожину, а також на ресурсі Bangui24, на якому часто з’являлися новини про успіхи росіян на території ЦАР.

Більшість джерел, які згадали про мітинг посилаються на пов’язане з Пригожиним  медіа РІА ФАН, яке у свою чергу, опублікувало новину з посиланням на фейсбук-сторінку центральноафриканської діаспори. Також про мітинг написали «Інфореактор», «Слово и дело», «Политика сегодня» та окремі маргінальні агрегатори новин. Промоцією інформації в російському медіапросторі займалося російське ІА REX, яке неодноразово було помічене у проведенні дезінформаційних кампаній проти України, та, ймовірно, підконтрольне Головному розвідувальному управлінню Міністерства оборони Росії. Тож можна припустити, що зазначена політична акція у Парижі та її подальше висвітлення у Росії могли фінансуватися та координуватися підлеглими Є.Пригожина.

Тамара Волохова

Російська влада використовує не лише інструменти залучення до співпраці представників французького політикуму, але й подекуди вдається до складніших схем впливу на порядок денний, зокрема через інфільтрацію громадян Росії у політичну систему Французької Республіки.

Поміж останніх досить показовим є випадок Тамари Волохової 1990 року народження, яка в 2007 році переїхала з рідного Ростова-на-Дону до Страсбурга. Там вона вивчала бізнес-менеджмент і комунікації, проходила стажування в Європейській аудіовізуальній обсерваторії Ради Європи і Європарламенті. Паралельно працювала моделлю і вела фешн-блог.

В 2014 році Волохова влаштовується на посаду парламентського аташе Емеріка Шопрада зі згаданого вище «Національного об’єднання» Марін Ле Пен.

В 2016 році, за 9 років після еміграції Волохова отримує французьке громадянство.     

У 2017 вона стала політичним радником в групі «Європа націй та свободи» (ENF) у Європейському парламенті, отримала доступ до конституційних питань, документів комітету з бюджетного контролю та комісії з прав жінок та ґендерної рівності, а також делегації Європейського Союзу в Росії. У 2017 році від ENF Тамара Волохова брала участь у процесі оформлення російських віз для низки членів Європейського парламенту, включаючи членів RN, посприяла оформленню російських віз для радників євродепутатів від ENF та інших політичних радників ENF. Ймовірно з питань офрмлення віз співпрацювала з Леонідом Слуцьким, який на той момент був головою комітету Державної Думи з міжнародних справ.

На муніципальних виборах 2020 року від партії «Національне об’єднання» балотувалася до ради французького департаменту Нижній Рейн в Ельзасі. Посіла п’яте місце у списку із 65 кандидатів. Проте на цих виборах партія не досягла успіху.

У 2021 разом із Жан-Клодом Бадером висунула кандидатуру на виборах до ради французького департаменту Нижній Рейн від партії «Національне об’єднання». У 2022 році балотувалася у першому виборчому окрузі від Страсбурга до законодавчого органу як член тієї ж партії «Національне об’єднання», проте знову безуспішно.

Вєра Нікольскі

В.Нікольскі є ще одним показовим прикладом використання російською владою своїх громадян, які емігрували на Захід.

В.Нікольскі емігрувала до Франції разом з батьками у підлітковому віці на початку 90-х років минулого століття. Отримала освіту, в 2010 році успішно захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора філософії у Сорбонні. Прикметно, що тема дисертації стосувалася молодіжних націоналістичних рухів у Росії. Викладала соціологію у Французькому університетському коледжі при МДУ ім. М. Ломоносова.

Має широке коло знайомств серед російських політиків і політологів. Особисто знайома з основними ідеологами сучасного російського націоналізму й адептами концепції «руського міра» – А.Дугіним, С.Марковим, М.Лєонтьєвим, І.Дємідовим.

Тривалий час працювала адміністративним секретарем групи французько-російської дружби у Національній Асамблеї Французької Республіки. До її функцій належало конспектування виступів французьких депутатів під час дебатів.

Вона має прямі контакти як із французькими депутатами, які входять до цієї групи, так і з представниками російського посольства. Залучалася до організації візитів російських політиків до Франції. Люди, які знайомі з В.Нікольські звертали увагу, що вона періодично транслює ідеї близькі до А.Дугіна.

За інформацією російських медіа, В.Нікольская зі своїм чоловіком Д.Кузмановичем відвідувала і підтримувала С.Удальцова, лідера російського «Лівого фронту», коли він виходив з в’язниці.

Джордже Кузманович

Відставний офіцер морської піхоти з досвідом служби в Афганістані та чинний політик другого ешелону, Д.Кузманович часто з’являється на каналі France24 для коментування тем, пов’язаних з Україною. Тривалий час він був близьким до Ж.-Л. Меланшона, якого називають одним з найбільш проросійських політиків у Франції, членом партії France Insoumise. Д.Кузманович був співавтором оборонної та геополітичної платформи Ж.-Л.Меланшона, в роботі над якою відігравав центральну консультативну роль. У першому пункті платформи зазначено, що гегемонія США поступається місцем «багатополярній глобалізації» і що США намагаються відновити свій втрачений вплив шляхом постійного збільшення витрат на оборону. Критикує Францію за повернення до НАТО.

У 2008 році, коли Жан-Люк Меланшон покинув Соціалістичну партію, щоб заснувати Ліву партію (PG), Д.Кузманович вирішив піти за ним. У 2015 році він був обраний національним секретарем з міжнародних питань і питань оборони партії, а також був речником Жана-Люка Меланшона з цих же питань під час президентської кампанії 2017 року. Того ж року він був кандидатом на парламентських виборах у третьому виборчому окрузі Пас-де-Кале. У листопаді 2018 року фундаментальні політичні розбіжності змусили його залишити France Insoumise (FI) Меланшона.

У березні 2019 року Д.Кузманович заснував рух «Суверенна республіка», який пропонує «подолати поділ на лівих і правих у його класичній формі, заново відкривши логіку Національної ради опору» та протистояти «ультралібералам, європеїстам і атлантистам». Наразі він є президентом цього руху.

У вересні 2021 року Д.Кузманович оголосив про намір виставити свою кандидатуру на президентських виборах 2022 року.

Публічна позиція Д.Кузмановича щодо Росії координується через В.Нікольською з російським посольством.

Одружений з Вєрою Нікольською.

***

До цієї групи також входять:

Ніколя Дюїк, член партії «Республіканці». Член комісії Національних зборів Франції з питань оборони. Мер міста Брієн ле Шато, член організації «Франко-російський діалог». Тричі їздив у Росії. Без погодження з українською стороною неодноразово (2015, 2018 та 2019 рр.) перебував на території окупованого Криму.

Жак Міар, партія «Республіканці». Член комісії із закордонних справ. Мер паризького передмістя Мезон-Лаффіт. Закликав країни ЄС «легалізувати» окупацію Криму. У серпні 2014 року заявляв, що російсько-український конфлікт нібито є «чисто регіональною проблемою». Без узгодження з українською стороною перебував на території окупованого Криму.

Яннік Моро, член партії «Республіканці». Депутат Вандеї. Мер міста Олонн-сюр-Мер. Прихильник ультраконсервативного руху «Manif pour tous». Без погодження з українською стороною незаконно приїжджав до окупованого Росією Криму.

Патріс Вершер – депутат від партії «Республіканці». Мер міста Кур-ла-Віль. Тричі їздив до Росії, а також відвідував незаконно Крим після окупації Росії у 2014 році.

Совер Гандольфі-Шеїт є депутатом від партії «Республіканці». Мер Бігульї (Корсіка) з 1976 року. Незаконно приїжджав до окупованого Криму.

Ніколя Міркович є керівником гуманітарної асоціації «Схід-Франція: солідарність із Донбасом». Нагороджений медаллю «За сприяння» нелегального міністерства закордонних справ ДНР. Без узгодження з українською стороною незаконно перебував на території окупованого Росією Криму.

ВИСНОВКИ

• За роки агресії проти України Кремль спромігся сформувати у Франції потужну розгалужену мережу агентів впливу на всіх рівнях політикуму, що дозволяє російському керівництву поширювати пропаганду і дезінформацію за допомогою лідерів громадської думки, впливати на формування порядку денного, блокувати або затримувати невигідні для себе рішення.
• Кремль маніпулює основоположними демократичними принципами (свободою слова й інформації, плюралізмом, гласністю, виборністю тощо) для дискредитації самої ідеї демократії.
• Для досягнення своєї мети й залучення представників французького політикуму до орбіти свого впливу російська держава використовує фінансові, медійні, статусні стимули.
• Враховуючи кількість і склад російських агентів впливу можна прогнозувати, що Росія зберігатиме відчутний вплив на французький політичний дискурс ще тривалий час.
• Українська влада має використовувати лояльних до України французьких політиків національного і місцевого рівнів для нейтралізації російських наративів і формування серед громадян Франції загального переконання у токсичності Росії як партнера.