Між нестерпним фізичним болем та уїдливим вогнем приниження: яким є становище українських та російських військовополонених?

Чи то у дусі постмодерністських розвідок Ніцше, який безапеляційно констатував смерть Бога, чи то у сакральних пошуках Візенталя, який розмірковував над тим, чи повернеться коли-небудь Бог із відпустки, факт залишається фактом – Богу притаманно не перебувати там, де він найбільше потрібен. Чи міг би хтось уявити, що після тих семи кіл горезвісного пекла, розгорнутого на попелищі хворих нацистських ідеалів, нам доведеться неодноразово повертатись до роздумів про концентраційні табори, але не лише у ретроспективно-комеморативному контексті, а у просторовому континуумі історії реального часу? 

У часи, коли калібри держави-агресора приносять страждання на територію суверенної держави, правда стає першою жертвою збройного протистояння. Якщо ж це зіткнення відбувається між акторами, один з яких перманентно нівелює міжнародно-політичні правила гри, не дотримується міжнародного гуманітарного права, а принципів ‘справедливої війни’ й поготів, залишається лише сподіватись, що усі ті факти щодо порушення прав людини росією, які вдається фіксувати численними зусиллями незалежних представників міжнародної спільноти, не виявляться лише прологом історії неймовірного болю та страждань, свідомо завданих українському народу.  Враховуючи помірний темп здійснення обмінів, з’являється все більше можливостей для збору та документації даних стосовно умов утримання військовополонених як російською, так і українською сторонами. В еру постправди, інформаційного перенасищення та різноманітних маніпулятивних прийомів роботи з будь-якими даними, інформаційна гігієна залишається першочерговим пріоритетом як для внутрішнього споживання, так і на експорт. Даний аналітичний матеріал покликаний максимально зважено та неупереджено порівняти умови, в яких перебувають українські та російські військовополонені. На онтологічному рівні цього міні-дослідження, авторка дотримуватиметься міжнародно визнаної системи координат, яка передбачає збереження людського життя. На епістемологічному та методологічному рівнях за основу буде взято наріжні документи міжнародного гуманітарного права, акти національного законодавства сторін збройного конфлікту та етнографічні матеріали (інтерв’ю з військовополоненими, представниками вищих ешелонів влади), зібрані як незалежними експертними групами, так і, власне, самою авторкою.

Варто почати з того, що на відміну від української сторони, яка без будь-яких перешкод надала доступ міжнародним експертам до місць утримання російських військовополонених, росія продовжує відхиляти будь-які запити щодо допуску незалежних представників до місць утримання українських військовополонених. Це, у свою чергу, свідчить про наявність серйозних застережень з боку росії щодо відповідності їхніх умов міжнародним стандартам та відсутність готовності дотримуватись принципів прозорості, відкритості та підзвітності з боку кремля.  

Українські військовополонені в російських лещатах

Відповідно до даних, зібраних офісом Верховного комісара ООН з прав людини (ОВКПР), російська сторона продовжує порушувати міжнародне гуманітарне право на перманентній основі, починаючи з моменту взяття українських військовослужбовців у полон, та закінчуючи процесом їхньої репатріації. Офіс Верховного комісара ООН з прав людини задокументував серйозні порушення російськими збройними силами під час взяття українських військовослужбовців у полон, зокрема у доповіді ОВКПР неодноразово згадується про свідомі вбивства потенційних військовополонених представниками російської військової приватної компанії ‘Вагнер’. За свідченнями, наданими ОВКПР, вагнерівці, перевдягнені у форму ЗСУ використали двох українських військовополонених для штурму українських позицій на Бахмутівському напрямку, що безумовно суперечить нормам міжнародного гуманітарного права, зокрема статтям 12-16 стосовно відповідальності, покладеної на державу, що утримує військовополонених та бере на себе зобов’язання поводитись з ними відповідно до їхнього статусу, статті 23 щодо забезпечення безпеки військовополонених, адже за свідченнями двоє українських військовополонених були убиті разом з вагнерівцями; та врешті-решт, статтям 49-57, Третьої Женевської конвенції, які чітко визначають межі добровільного залучення військовополонених до відповідного роду діяльності, однак, власне, не до військової служби чи участі в операціях під фальшивим прапором. 

Інший випадок стосується свідомого вбивства вагнерівцями одного з українських військовополонених під час допиту, коли той зізнався, що приєднався до Збройних Сил України після початку повномасштабного вторгнення. Такі криваві заходи, вжиті росіянами грубо порушують статті 3, 17 та 87 Третьої Женевської Конвенції (ТЖК).

У дусі відвертого нівелювання статей 12-15 ТЖК стосовно відповідальності за гуманне поводження з українськими військовополоненими, росіяни змусили двох поранених українців повзти близько півкілометра з поломаними ногами, не надавши їм відповідної медичної допомоги (порушення статей 29-32 ТЖК) та не забезпечивши їх належним транспортним засобом для трансферу до табору (порушення статей 19-22 ТЖК). Ба більше, російські військові знімали страждання поранених українських військовополонених на відео для поширення принижуючих людську гідність постів у соцмережах, що свідчить про порушення статей 3, 13, 20 ТЖК.

В ексклюзивному інтерв‘ю, проведеного у рамках підготовки даного матеріалу, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець також зазначає про грубі порушення з боку російської сторони:

‘Всі докази вивчають та збирають працівники поліції, СБУ та інших відповідальних державних структур держави. Я ж на власні очі бачив катівні у звільнених українських населених пунктах на Херсонщині та Харківщині. Із перших вуст знаю, що там відбувалося, що чинили російські військові з людьми. До прикладу у Херсонській області була камера, де утримували підлітків, вони спали на холодній підлозі, на якій лежав лише картон. А жінок і чоловіків там цілодобово утримували в одній спільній камері. Також в тих катівнях велося відеоспостереження’.

Такі умови утримання військовополонених свідчать про грубе порушення статей 25-28 ТЖК, зокрема положень про необхідність забезпечити окремі приміщення для чоловіків та жінок, забезпечення базових потреб у контексті надання житла, їжі х дотриманням відповідних санітарних норм.

‘Ті українці, яких вдалося повернути з російського полону, розповідають про погані умови. Вони всі повертаються дуже худими. Це свідчить про те, що їх погано годують. В полоні вони не отримували нормального харчування та належної медичної допомоги, які передбачені Женевськими конвенціями. До наших людей ставляться не так, як ми до військовополонених росіян. Багато українців, які повернулися з полону, навіть не бачили в місцях утримання представників Міжнародного Комітету Червоного Хреста’ – зазначає Дмитро Лубінець, Уповноважений Верховної Ради України з липня 2022 року.

На особливу увагу у цьому контексті заслуговує повернення захисників ‘Азовсталі’ з російського полону. Старший сержант 36-ї бригади морської піхоти Михайло Діанов отримав важке поранення під час оборони металургійного комбінату, його рука повністю роздроблена, а кулеві поранення спостерігаються на обидвох ногах. Мішки під очима свідчать про тривалий період дегідратації, опухлий живіт – про тривалий голод. Михайло втратив близько однієї третьої маси тіла. Мало того, що російська сторона не надала будь-якої медичної допомоги Михайлові, так росіяни ще й погіршили його страждання. Під час оборони металургійного комбінату українські медики встановили Михайлові апарат Ілізарова, проте у російському полоні його було ліквідовано брудними інструментами без будь-якої анестезії.

Вражає і водночас обурює те, що в полоні перебувають поранені військовослужбовці, які потребують операцій, невідкладних медичних дій. Адже необхідна допомога не надається. Воїни, яких вдалося повернути, мають “запущені” поранення. Ви бачили, яким повернувся оборонець Маріуполя Михайло Діанов. На його пораненій руці не вистачає 4 см кістки. Важко уявити, який біль він терпів’ – зазначає Уповноважений ВРУ з прав людини.

ОВКРПР також зафіксував летальний випадок з українським військовополоненим, який загинув через відсутність медичної допомоги, яка повинна була б бути надана відповідно до статей ТЖК. З такої ж причини ще декілька тяжко поранених загинули по дорозі до транзитного табору у Сартані у квітні. Умови транспортації українських військовослужбовців також виникають занепокоєння, зважаючи на те, що їй перевозили у переповнених вантажівках та автобусах, не призначених для транспортування людей, з повною відмовою доступу до туалету та води. Обличчя бранців були перев’язані ізоляційною стрічкою, яка залишила чимало ран, які кровоточили по декілька днів опісля. Місця утримання розташовані як на території росії, так і на окупованій росією території. Самі місця не обладнані для утримання військовополонених, не мають відповідних можливостей для перебування бранці на свіжому повітрі, і кричуще потребують базових речей.

Михайло Вершинін, очільник патрульної поліції міста Маріуполь, та поліціянт Святослав Єрмолаєв повернулись з полону зі значними втратами ваги, що засвідчують фото українських військовополонених до та після російських таборів.

Слова українських військових, що повернулись з полону, підтверджують і іноземні добровольці, яким довелось також пережити російські табори. Так, британський парамедик Джон Гардінг, який перебував на металургійному заводі ‘Азовсталь’ і також потрапив у полон, підтвердив, що практики застосувань тортур, електричного струму під час допитів, ножові поранення та постійні побиття є регулярними практиками росіян при утриманні полонених. За спогадами британця крихітні кімнати розподіляли на декілька полонених, росіяни чинили постійний психологічний тиск, змушуючи записувати прощальні відео для сім’ї, що грубо порушує статті 69-70 ТЖК стосовно підтримки зв’язку військовополонених із зовнішнім світом, відповідно до яких утримуюча сторона повинна всіляко сприймати адекватній комунікації полонених з їхніми родичами, однак не під дулом пістолета, та тим більше не у форматі передсмертних звернень. За словами Джона, він був свідком вбивства росіянами іншого громадянина Великої Британії Пол Юрі. На тілі убитого було виявлено чимало слідів тортур, попри брехливі заяви російської сторони про смертельну хворобу.

Серед таких сумнозвісних місць інтернування українських військовополонених варто приділити увагу виправній колонії в Оленівці, де у ніч на 29 липня 2022 року росія здійснила черговий терористичний акт, підірвавши 50 українських військовополонених, щоб приховати криваві сліди тортур, фізичного, сексуального та морального насилля, що здійснювалось по відношенню до інтернованих українців.

Крім того, за словами Уповноваженого ВРУ з прав людини Дмитра Лубінця росія також інтернує цивільне населення, що є грубим порушенням статті 4 ТЖК: ‘Женевські конвенції, основне призначення яких – це захист осіб, які не беруть участі у збройному конфлікті, тобто цивільного населення, не передбачає взагалі такого, що цивільну людину можуть взяти у полон. Однак, ми воюємо з Росією, і чимало наших громадян перебувають у полоні в РФ. Це найцинічніше порушення!’

Врешті-решт, наразі міжнародній спільноті не відомо про жодні кримінальні провадження з боку російської сторони стосовно покарань осіб, які брали безпосередню участь у здійсненні антигуманних практик по відношенню до українських військовополонених. Ганебні порушення міжнародного гуманітарного права лише ще раз засвідчують про відсутність простору для переговорів з державою-агресором, яка продовжує вдаватись до терористичних практик, здійснення геноциду та вчинення злочинів проти людяності.

Російські військовополонені в українському полоні

В Україні наразі обладнано близько 50 спеціалізованих закладів для утримання військовополонених, які перебувають під надійною охороною (наскільки це, звісно, можливо за умов масових атак російськими балістичними ракетами та іранськими дронами), водночас залишаючись забезпеченими засобами першої необхідності. Одним з прикладів таких закладів може стати табір під назвою ‘Захід-1’, де російські військовополонені забезпечені не лише предметами першої необхідності, але й можливістю підтримувати як фізичний, так і інтелектуальний рівень розвитку, про що, наприклад, у російському полоні і не йдеться. Крім того, російські військовополонені мають доступ до медичної допомоги, помірної робочої зайнятості та різноманітних активностей, якими вони мають змогу займатись у вільний час.

Українська сторона визнає, що у дуже рідкісних випадках військополонені можуть перебувати у СІЗО, однак, там вони залишаються забезпеченими усіма необхідними побутовими речами, та проводять не більше часу, аніж це потребують обставини. Українська сторона регулярно допускає представників ООН, Міжнародного Комітету Червоного Хреста (МКЧХ), іноземних журналістів та експертів з метою об’єктивного висвітлення подій, тоді як росія продовжує блокувати будь-які спроби отримати доступ до місць інтернування українських військовополонених, особливо після теракту в Оленівці, здійсненого окупаційною владою.

Для візуального порівняння можна лише глянути на фото обмінів (російські з лівого боку; українські – з правого) військовополонених, які повертаються додому. Наскільки виснаженими, з втратою ваги та слідами тортур є українські герої, та цілком здорові, у відповідній фізичній формі російські військовополонені.

‘Міністерство юстиції озвучило, що на 1 місяць на харчування, одяг, засоби гігієни та комунальні платежі для одного військовополоненого потрібно 3 тисячі гривень (прим. – 77 євро, 82 долари). Додатковими витратами йдуть витрати на медичне обладнання, ліки, зарплату персоналу. Але такі витрати є виправдані, адже умови утримання військовополонених мають відповідати Женевській конвенції, а живі та здорові російські полонені – необхідний обмінний фонд для повернення додому полонених українців з Росії та з тимчасово підконтрольних їй територій’, – зазначає Уповноважений ВРУ з прав людини.

Більше того, безпідставні звинувачення, висунуті українському уряду стосовно начебто незаконних переслідувань громадян України, які долучились до російських збройних формувань, повинні бути переглянуті та ще раз детально проаналізовані. Справа у тому, що ОВКПР висловив стурбованість стосовно подібних практик правосуддя, здійснюваних українським урядом, апелюючи до начебто імунітету бойовиків за положеннями міжнародного гуманітарного права. Однак,  насправді, відповідно до статті 87 Третьої Женевської Конвенції, імунітет військовополонених застосовується до бранців, які не є громадянами держави, що їх утримує. Таким чином, прерогативу у вирішенні цієї правової колізії варто надати теорії громадянства, яка чітко окреслена в рамках українського національного законодавства, розробленого з суворою відповідністю міжнародним стандартам. У даному контексті мова йде про оптацію громадянства у випадку переходу території під юрисдикцію іншої держави, за умови що ця територія делімітована та демаркована згідно з нормами міжнародно визнаних конвенцій. Даний механізм передбачає декілька способів врегулювання питання громадянства жителів такої території: 1) автоматичне позбавлення громадянства держави, що передає територію, і набуття громадянства держави, що приймає дану територію; 2) збереження права вибору за громадянами. Однак, ситуація з незаконною окупацією росією українських територій не може регулюватись на основі вище зазначених міркувань, щонайменше тому, що росія є державою-агресором та вчиняє спроби насильного приєднання українських територій, не маючи жодного міжнародно-правового підґрунтя для цього. Саме тому, відповідно до Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”  Україна продовжує розглядати українських громадян, що проживають на окупованій території і отримали громадянство росії, у цій якості, не позбавляючи їх статусу громадянина держава Україна. У свою чергу, це передбачає також притягнення до відповідальності індивідів за обвинуваченням у державній зраді, тому численні закиди у бік українського уряду за кримінальні провадження щодо українців, які перейшли на бік росії у розв’язаній нею війні, є цілком виправданими та законними з правової точки зору і не можуть бути оскаржені з апелюванням до норм міжнародного гуманітарного права.

Отож, зазирнувши за завісу того, як українська сторона ставиться до військовополонених, не виникає питань, чому більшість російських військових добровільно здаються в український полон. Для росіян це залишається одним з небагатьох способів зберегти своє життя, а для деяких і отримати можливість хоча б на певний час пожити в умовах базового рівня забезпечення життєдіяльності. Для українських військовополонених досвід перебування у російському полоні багато у чому нагадує моторошні спогади з концтаборів, організованих Третім Рейхом у минулому століття. Страшно навіть уявити, скільки ще подібних історій нам доведеться почути впродовж нашого шляху до та після перемоги. Враховуючи суттєву різницю в умовах утримання військовополонених українською та російською сторонами, Україна має повне право апелювати до положень, які містяться у статтях 109-114 ТЖК, які стосуються репатріації українських військовополонених до третьої нейтральною країни, яка змогла б подбати про онтологічну безпеку військовослужбовців. Київ неодноразово звертався із відповідним клопотанням до представників російського уряду, однак натомість отримував лише блокування будь-яких ініціатив, з останніх – пропозицію включити Швейцарію як третю нейтральну країну-покровительку. Однак, численні звинувачення кремля у відступі Швейцарії від нейтралітету у вигляді приєднання до санкційного пакету проти росії, не внесли жодного конструктиву, лише продовжили затягування та бездіяльність на цьому напрямку, притаманних росії. Українська сторона наразі продовжує шукати можливості досягнути відповідних домовленостей з папським престолом як одного з потенційних гарантів безпеки українських військовополонених. Будь-які зусилля на цьому напрямку лише заохочуються, як і будь-яке інше сприяння, покликане наблизити перемогу України та покласти край російському імперіалістичному проекту.

Переклад матеріалу для Transatlantic Dialogue Centre (TDC)